Після служби вступив до Ніжинського педагогічного університету на заочне відділення за спеціальністю «Соціальна педагогіка та практична психологія». Уже тоді захопився філософією, почав писати вірші, виписував цитати великих людей, читав Біблію, любив слухати класичну музику, але найбільше любив рок музику і говорив, що вона знімає напругу.
Після закінчення університету працював у Києві, був учасником «Революції Гідності». Після подій на Майдані повернувся до Прилук. Працював на Новій Пошті, потім на «ІнтерЕлектро».
Дуже любив свою сім’ю. Власних дітей не мав, але був дуже прив’язаний до своїх племінників, особливо до старшого – Арсенія. Вони були не просто дядько та племінник, а найкращі друзі, як нитка і голка. Женя знав всі його секрети і був найкращим порадником.
У березні 2022 року прийняв рішення стати на захист своєї держави. Нічого не сказавши рідним, пішов і записався до добровольчого батальйону, просив, щоб його відправили в зону бойових дій. Прийшов додому і сказав, що 4 квітня йому з речами потрібно вже бути на пункті збору. Ніякі вмовляння на нього не діяли, говорив, що хто захистить моїх племінників, сестру, батьків. 5 квітня потрапив на навчання. А вже на початку травня поїхав на Сумщину, там і відбулося «бойове хрещення». Потім їхній батальйон перекинули до Черкас, із них сформували бригаду й перекинули до Запоріжжя. Воював у 118 окремій механізованій бригаді стрілецького батальйону військової частини А4712, де був командиром 2 відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.
Дуже відповідальний, цінував життя побратимів, тому, не зважаючи на поранення та контузії, пішов на останнє завдання. 29 січня 2024 року о 3.30 ранку загинув, виконуючи бойове завдання під населеним пунктом Роботине.
Поховали Женю лише 17 лютого 2024 року. Тіло не могли забрати через постійні обстріли та погодні умови. Вдалося ж це зробити завдяки побратиму Анатолію з позивним «ДОК», який, ризикуючи власним життям, виніс Женю з поля бою. Доземний уклін Анатолію. Так сім’я дочекалася свого захисника додому на вічний спочинок.
Під час служби Женя ніколи не скаржився, завжди говорив, що в нього все добре. Але в останній розмові з батьком запитав, чи знає батько що таке пекло? І сказав, що справжнє пекло там, де вони зараз.
Указом Президента України №370 від 21 червня 2024 року Женю нагороджено орденом «За Мужність ІІІ ступеня» посмертно, почесною відзнакою «Захисник України – герой Прилуцької громади».
Усе в домі нагадує про нього, хочеться відчути його присутність, почути його голос. Минув рік, але біль втрати став ще сильнішим. Відчуття пустоти та безпорадності від того, що можеш поговорити з сином, братом лише на кладовищі або зі світлиною. Коли не витримуєш, то відкриваєш останнє відео, яке він прислав, і слухаєш, де він розповідає як йому в каску прилетіла куля, пробила й залишилася там. Мабуть, це вже було попередження. Скільки він ходив на «нуль», завжди приводив хлопців живими, а в останньому бою вони всі загинули.
Друзів у нього було багато і зараз телефонують його побратими. Коли говориш із ними, то наче поговорив із Женею.
Вічна пам’ять Герою. Пишаємося тобою, навіки в наших серцях.
Рідні загиблого
