Не буду шкодувати час
Всі спогади залишу там,
На діамантових світлинах,
Які всім внукам передам.

А Ви залишаєте фото на згадку? А в ретро-стилі? А з посмішкою?
Сьогодні Максим Дрожніков, прилучанин, фотохудожник зі стажем, розповість трошки про свій світ світлин. Тут не буде довгих розповідей про ретро «Смены» та «Зениты» і також про розкручені селфі з витягнутими губками. Лише автобіографічна розповідь людини, яка не народилася з палким бажанням жити з фотокамерою, а знайшла себе в цьому різнобарвному світі, як той, хто вміє побачити навколо гарне й перевести його у формат фотографії.
Ми всі хоч раз у житті фотографувалися. Різним способом, у різний час. Пам’ятаєте той свій перший фотознімок із коханою людиною? А отой невдалий кадр? Ой, як хочеться його виправити або й узагалі видалити. Але є люди, які вміють робити знімки завжди «комільфо», тобто одразу поцілити в яблучко. Одним словом – професіонали.
Маленька історія про людину, яка зробила себе сама. Максим не вважає себе суперпрофесіоналом, але сьогодні погодився на інтерв’ю, щоб трохи привідкрити для нас завісу свого нетаємничого, але все ж таки дивовижного світу мистецтва – створення фотообразів.

– Чому саме фотографія?
– Це Ваше запитання чи не найпопулярніше. Та тому, що зійшлося все в потрібний час у потрібному місці. Звичайно, коли я прийшов працювати в салон, то повинен був мати якісь навички фотографування. А це, можна сказати, було моє хобі. Особливо в подорожах.
– Тобто це не справа Вашої сім’ї, яка Вам передалася?
– Спеціально ні. Дідусь у мене займався трохи фотографією, але в ті часи багато хто, мріючи піймати чудовий кадр, проявляв плівку самостійно. Я ж тоді був ще маленький і не дуже в це вникав.
– Тож Ви навчалися фотографуванню чи це було просто захоплення?
– Десь років десять тому я зрозумів, що цим буду займатися, а на той час на ринку якраз ще не було таких масових професійних зйомок у залах, наприклад. І потрібні були нові спеціалісти з новим баченням, з новими методами й навиками проведення зйомки. І, звичайно, з надсучасними камерами та пристроями. А коли ти викладаєш приклади своїх робіт у соціальних мережах, інші бачать ці зразки і також бажають мати таку згадку на пам’ять. При цьому я не вважаю себе фотомитцем, але дуже люблю цю справу, живу нею, прагну досягти більшого, постійно навчаюсь і вдосконалююсь.
– Як можна назвати розвиток у цій галузі? Як виглядає прогрес?
– Зараз це все видно по якості зйомки та по обробці фото чи зміні ракурсів, фільтрів. З’явилися гарні фотоальбоми, наприклад, школярам на випускний. Постійно щось нове з’являється і, звичайно, це відображається й на нашій роботі. Неможливо передбачити наш розвиток і розвиток фото, бо це прямо залежить від моди, технологій і розвитку суспільства взагалі. Тому що з’являється нова техніка, конкуренція робить свою справу, а в цьому є свої плюси та мінуси. І треба завжди бачити напрямок, куди рухаєшся, і робити це обізнано.