№ 45

листопада 2024 року

Городяни

Городяни (102)

П'ятниця, Жовт. 04 2019

Музей – скарбниця людської пам’яті. Вона зберігає різноманітні предмети, якими користувалися попередні покоління. У Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. В.І. Маслова є чимало таких раритетів: козацькі обладунки та зброя, нагороди й монети, книги та художні полотна, меблі й текстильні вироби та багато-багато іншого. Примноженням музейної колекції, дослідженням історії краю та популяризацією його минулого займались і продовжують це робити не лише працівники закладу, а і його сподвижники – люди, яким є небайдужою історико-культурна спадщина краю.
Протягом 1919-20 років у Прилуках діяло товариство дослідження міста та його повіту, яке складалося з двох секцій: археологічної та археографічної. Члени громади вивчали старожитності, збирали пам’ятки писемності, охороняли й описували пам’ятки історії та культури.
У 1927 році очільником музею став літературознавець Василь Маслов. Зібравши навколо себе однодумців, він почав активно займатися формуванням колекції музею: поповнював новими предметами, вивчав місцеву старовину та працював над створенням експозиції. Розуміючи важливість існування в Прилуках музею, його друзі – професор Олександр Щербина, літературознавець Євген Хоменко, мистецтвознавець і археолог Микола Макаренко та інші – активно допомагали Маслову. Останній, наприклад, організував у музеї куточок для незрячих; Хоменко – підготував для музейного видання розвідки про перебування Т. Шевченка на Прилуччині, а Макаренко займався розробкою карти скіфських курганів і мистецькою спадщиною Густинського монастиря. Чималу допомогу діяльності музею надавали також студенти місцевого педтехнікуму, які збирали матеріали до географічного словника Прилуччини.

Середа, Вер. 04 2019

Цього року, 31 серпня, виповнилося 94 роки від дня народження Андрія Івановича Буренка.
Відомому прилуцькому художнику та поету дісталося складне та водночас цікаве життя. Воно принесло йому важкі випробовування. У вересні 1942 року Андрія Івановича вивезли до Німеччини, де він був змушений працювати на металооброблювальному заводі. Після звільнення у квітні 1945 року потрапив до Червоної армії, але через кілька днів отримав поранення, яке залишило про себе згадку до кінця днів – два осколки так і не вдалося витягти. А в 1947 році Буренка заарештували за «наклеп на радянську дійсність, схвалення німецького строю та контрреволюційні випади проти вождя народів» і засудили до 10 років таборів. Лише 1954 року відкрилися ворота на волю...
Але водночас, така нелегка доля виховала Андрія Івановича як добру й тактовну людину та подарувала щасливе подружнє життя, улюблену роботу, багатогранну творчість.
А захоплень у митця було вдосталь. З-під його різця вийшло до 200 екслібрисів. Андрій Іванович цікавився історією рідного краю, не тільки художньо оформив музейну газету «Скарбниця», а також дописував до неї краєзнавчі статті.

Середа, Сер. 07 2019

(до славного ювілею, про людей хороших)

Скотнікова Лідія Афанасіївна –
відмінник НО, вчитель-методист Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу, лектор, «Жінка року – 2017», голова клубу «Джерело».
Цю біляву симпатичну, тендітну не пороках, жінку знають у місті Прилуки... Її можна побачити всюди: в Прилуцькому педколеджі, в школах міста, на зібраннях громадськості, в бібліотеках та книгарнях (найчастіше). Чому? Це інтелектуальна жінка. Розум і знання її настільки глибокі та різносторонні, що де б вона не виступала, вражає її обізнаність, серйозність підготовки, вміння аналізувати... Професіоналізм ніколи їй не зраджує, у спілкуванні вона ерудит, який ніколи не покаже свою перевагу над аудиторією.
Я знаю її як колегу по школі №10 і як лектора «Джерела». Як вчитель – вона про­фесіонал високого класу, як лектор – вмілий пропагандист книги та культурних надбань людства. Виступи її завжди тематично інформативні, глибокі та емоційні. Лідія Афанасіївна систематично працює над собою, удосконалюючи свій фах. Жага до знань (особливо літературно-краєзнавчих) визначальна. Пам’ятаю, коли їздили на Черкащину – батьківщину Богдана Хмельницького, вона була невтомною: уже коли всім забракло сил і бажання сприймати, вона наполягла ще відвідати Чорний ліс гайдамаччини... Така вже вона людина.
А все почалося зішколи... Далекі повоєнні роки: руйнація, книжок немає, але тим більше бажання вчитися. Пригадую: любов до книги та читання викликали в ній, і сприяли вибору професії, її вчителі літератури Кока Лідія Костянтинівна та Литвинець Валентина Миколаївна. А ще – мамині брати, які розповідали художні твори в довгі зимові вечори й підкріплювали цим самим у племінниці любов до читання.

Середа, Трав. 08 2019

Щорічно в другу неділю травня в Україні, як і в більшості країн світу, відзначається родинне свято – День матері. Воно покликане вшановувати всіх жінок, які народжують і виховують дітей.
На початок року на Чернігівщині проживало 547,5 тис. жінок, або 54% всього населення області.
У минулому році мамами стали майже 7 тис. жительок нашого регіону. З’явилися на світ 3559 хлопчиків і 3295 дівчаток. Майже 80 родин поповнилися двійнятами.
Близько половини жінок, які народжували, відчули радість материнства вперше, більше третини (37%) – стали мамами вдруге, а кожна сьома жінка народила третю й більше за рахунком дитину. В області зареєстровано п’ять випадків народження десятої й більше дитини.

Середа, Бер. 13 2019

Разом із красою жінки приносять у поліцію порядок і заохочують чоловіків до здорової конкуренції

У Прилуцькому відділі поліції активну боротьбу зі злочинністю ведуть 27 жінок. Вони сумлінно виконують непрості обов’язки – в їхніх руках слідство, кадри та порядок.
«До моїх обов’язків належить підбір людей, які бажають пов’язати своє життя з правоохоронною системою. З власного досвіду скажу, що коли по-справжньому любиш свою справу, то сімейні клопоти зовсім не заважають у роботі», – сказала майор поліції Наталія Погребняк, яка працює в правоохоронних органах майже 24 роки.
«До нас приходять неповнолітні, які скоїли злочини; батьки, які несуть адміністративну відповідальність за своїх дітей, а ще надходять рапорти з місць, де відбулися надзвичайні події за участі дітей. Якщо хоч в одному документі є слово «дитина», він відразу потрапляє до мене. За день таких паперів буває чимало. Та це лише третина від загальної картини роботи в поліції. Буває й так, що нетверезі батьки чинять опір поліцейським. Та найтяжче в моїй роботі шукати зниклих дітей, а найприємніше – знаходити», – поділилася досвідом інспектор ювенальної превенції, старший лейтенант поліції Юлія Міщенко.
«Робота, яка приносить задоволення, по-особливому цінується. Тоді виконання непростих обов’язків професії проходить легко. Бажання опановувати поліцейську справу завжди було пріоритетним у моєму житті, тим більше, що на підтримку та розуміння з боку родини завжди можу розраховувати, адже мій чоловік теж поліцейський. Хочу жити в країні, де дотримуються законів та є порядок. Звичайно, не все створюється миттєво. Але якщо всі ми – і громадяни, і поліція будемо працювати над цим, довіряти один одному, то зможемо досягти злагоди й порядку», – у цьому впевнена дільничний офіцер поліції сектору превенції, старший лейтенант поліції Юлія Жукова.

Середа, Бер. 13 2019

До 125-річчя від дня народження Сергія Миколайовича Ждановича

Кожна людина приходячи в цей світ вибирає для себе стежину, якою вона буде йти протягом життя. Шлях служіння людям обрав для себе заслужений лікар України, уродженець м. Чуднів на Житомирщині Жданович Сергій Миколайович.
Народився майбутній хірург 12 березня 1894 року. У шестирічному віці разом із сім’єю він переїхав до Києва, де згодом закінчив першу гімназію та вступив на медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Поряд із навчанням працював фельдшером хірургічного відділення госпіталю. Така сумісність давала майбутньому хірургу не лише теоретичні знання, але й корисні практичні навички. По закінченню навчального закладу Жданович залишився трудитися в госпіталі ординарним хірургом. Потому перейшов на роботу до Київського травматологічного інституту, а протягом 1921-1934 років обіймав посаду завідуючого лікарнею в с. Парафіївка Ічнянського району. За 13 років роботи в сільській лікарні він істотно підвищив свій професійний рівень, здійснивши 2500 операцій. Серед них операція по завороту шлунка зі зміщенням селезінки була описана в журналі «Новий хірургічний архів» і була однією з перших таких операцій, проведених в Україні.
З травня 1934 року й до останніх днів свого життя Жданович працював головним лікарем і завідуючим хірургічним відділенням Прилуцької міської лікарні. За цей час особисто ним і під безпосереднім його керівництвом було зроблено 15 тисяч операцій. Професіонал, щира та добра людина – таким знали прилучани Сергія Ждановича, тому й не дивно, що кожен хворий намагався потрапити на прийом саме до цього лікаря.

Страница 13 из 17

Фото зі статті

Продовжуємо знайомити прилучан із тими, хто призвів до наявності...
Частота компресійного синдрому та гострого пошкодження нирок в...
Однією з найбільших проблем, із якими стикається останні роки...
Депутати Чернігівської обласної ради постійно підтримують...
РЕБи з імерсійною системою охолодження, терморегуляцією та...
На жаль, сьогодні Прилуцька громада знову зібралася біля собору...
ам’яті полеглих є вкрай важливим для Прилуцької громади. Ми...
Нещодавно указами Президента України Володимира Зеленського до...
З лютого 2022 року, після того, як ворог безжально та безпринципно...
22 жовтня міський голова Ольга Попенко провела позачергове...

Хто на сайті

Зараз 399 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

050-916-95-31

Підпишись на нашу розсилку!