17 березня міський Будинок культури зустрів кращі команди телевізійного проекту «Ліга Сміху», що проходить на каналі «1+1». Підопічні Володимира Зеленського приїхали до прилучан із концертною програмою, тому звичні КВНівські конкурси були замінені повноцінним вибуховим дійством. Відсутність змагального елементу не знизила градус гумору на сцені, адже присутні змогли побачити відомі номери визнаних зірок.
Першим на сцену вийшов Артем Рожко – постійний спонсор ліги КВН «Прилуки» і великий друг руху веселих і кмітливих у місті. Депутат Прилуцької міськради подякував командам за те, що продовжують життя прилучан сміхотерапією, а самим жителям міста – за те, що вони у важкі часи не втрачають почуття гумору. Після головного спонсора на сцені виблискував місцевий талант Артем Дамницький, який був не тільки ведучим, а й монокомандою-учасником концерту. Його «Тобі Альдервейрельд» за останній рік виграв ледь не половину всіх місцевих ліг по Україні, тому в блокноті КВНщика було багато яскравого й актуального гумору.

Нещодавно було відзначено переможців у конкурсі на здобуття літературно-мистецької премії імені Любові Забашти «Квіт папороті».
Ми, що нижче підписалися, були несподівано вражені оголошеними результатами вищеназваного конкурсу. І не так тому, що не побачили серед переможців прізвища Анатолія Григоровича Риженка, а передусім тим ставленням членів журі конкурсу, очолюваних до недавнього часу викладачем української мови і літератури гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І.Я. Франка, а тепер заступником міського голови Тетяни Фесенко, до змісту його напрацювань.
Щоб читачам було зрозуміло, про що йде мова, нагадаємо зміст рецензії, яку було надано його напрацюванням, до яких увійшли наступні літературні дослідження: 1. «Дочка голубого Удаю»; 2. «Тарас Шевченко у творчості Любові Забашти»; 3. «Україна в поезії Тараса Шевченка»; 4. «Кобзар крокує по планеті»; 5. «Тарас Шевченко і видатні діячі польського визвольного руху».

Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився любити, пробачати і сюди завжди линули його думки – до рідної домівки.
Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора-викладача малювання й креслення, працює в Дрогобичі на Прикарпатті. У 1971 році Микола Петрович переїхав із сім’єю в Прилуки, почав друкуватися в газеті «Правда Прилуччини».
Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» (1981), «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур-мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б’ється» (1995-1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях пам’яті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

До 95-річчя з дня народження Олексія Андрійовича Денисенка

Мало кому в Прилуках із кінця 60-х років ХХ століття не було відоме ім’я Олексія Денисенка, мало хто не чув його захоплюючих розповідей про минуле прилуцького краю, про наших славних предків. Цього приємного, з привітною посмішкою, яка ховалась у довгих козацьких вусах, чоловіка товариші та друзі ласкаво називали «Наш історик».
Олексій Андрійович народився 24 березня 1922 року в селі Дейманівка на Срібнянщині, тут закінчив семирічку, а потім у Срібному десять класів і вступив до військового училища в білоруському містечку Пуховичах. Але мрію отримати професію військового, що давала можливість носити гарну форму й багато подорожувати, раптово обірвала війна. Олексій Андрійович, як командир танково-десантної роти, брав участь у боях на Волховському, Ленінградському, Першому Українському фронтах, в обороні та ліквідації блокади Ленінграда, за що був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І, ІІ ступенів і багатьма медалями. По закінченні війни продовжив службу в Збройних Силах.
Із 1957 року його доля була пов’язана з Прилуками. Як колишній військовий, працював у міському оборонному товаристві, читав лекції з цивільної оборони, патріотичного виховання молоді. Маючи фотографічну пам’ять, детально розповідав про героїзм своїх товаришів у роки Другої світової.

Прийшла весна,
Летить каміння…
Дорога, ямковий ремонт.
Полізло тріщини коріння,
Авто блага про ешафот.
Владислав Кіча
(з ненаписаного)

Події останнього тижня, точніше, той нехитрий спосіб ремонту прилуцьких вулиць, подарували містянам анекдот. Якщо в когось залишилося почуття гумору, пропоную послухати наш, суто прилуцький, продукт народної творчості.
Значить так. Судовий процес. Слухається справа по руйнуванню щойно відремонтованої дороги. На лаві підсудних знаходяться: Щебінь, Гравій і Бітум. Суддя: – Щебінь, матеріали справи вказують, що Ви неналежної якості? – Ні, Ваша, честь! Ось мій сертифікат якості, у мене все законно! Суддя: – Добре, присядьте. Тоді, пане Гравій, причина руйнування полягає у Вас! Гравій: – Ні, шановний суд! У мене документи в порядку і висновок лабораторних випробувань у наявності! У мене все пречудово! Суддя: – Тоді винний у всьому Бітум! Останній блискавично відповідає: – Великоповажний суд! Я тут ні до чого! Мене там взагалі не було!

рилуцької поліції поповнився п’ятьма молодими фахівцями, які здобули повну вищу освіту в Національній академії внутрішніх справ. Троє новобранців призначені до Прилуцького відділу поліції на посади дільничних офіцерів поліції, ще двоє – слідчий та інспектор-криміналіст – поповнили лави слідчого відділення.

Ось і дочекалися весни. Радісна подія, але з відтінком заклопотаності. Про що я? Та про тих батьків, чиї діти ходять у садочки та школи. Прийшла весна, і почалися збори грошей на ремонт приміщень (косметичний, а десь і капітальний), на подарунки, на покупку меблів і технічних засобів. На перший погляд це начебто й необразливо, і звучать заклики здавати кошти добровільно. Але добровільно не в усіх виходить: для одних це внески, а для інших – побори…
Ми всі знаємо фінансову ситуацію в Україні та в окремо взятій сім’ї. Особливо багатих у нашому місті немає – а якщо і є, то одиниці. Вони можуть займатися благодійністю. Але в нас більше сімей середньостатистичних і бідних. Я був свідком випадку, коли у «Кварталі» біля каси молода мама не розрахувала можливості свого гаманця й викладала назад те, чого не могла оплатити. А поруч стояв маленький хлопчик і просив шоколадку, на що мама показала порожній гаманець. Я тільки тоді зрозумів, наскільки по-різному живуть сім’ї. Пройшов майже рік, але я до цього дня не можу пробачити собі того, що не повернувся і не сплатив «кошик виживання».

17-19 та 25-26 лютого в Чернігові відбувся чемпіонат області з класичних шахів серед юнаків і дівчат відповідно до 10 і 16 років.
У старшій групі переможцем став Назар Лаптій із Чернігова, на другому місці також чернігівець Віталій Гришко. Бронзовим призером із 25 учасників змагань став прилучанин, учень ЗОШ №12 Дмитро Гайдук. Він нагороджений грамотою та медаллю Департаменту молоді, сім’ї та спорту Чернігівської облдержадміністрації. Вітаємо нашого земляка з успіхом, до якого він ішов сім років, та бажаємо йому в майбутньому підкорити шаховий олімп України!
У віковій групі до 10 років також переміг чернігівський шахіст – Ярослав Свириденко. Дебютант обласної першості, прилучанин Тарас Федоренко (учень гімназії №5) – на п’ятому місці. Також у десятку найсильніших увійшов учень Прилуцької гімназії №1 Андрій Шатура, зайнявши дев’яте місце.