Її активним учасником став і молодий авіатор із Прилук Григорій Охріменко. Ще до закінчення Прилуцької чоловічої гімназії в 1911 році він зацікавився розвитком і становленням авіаційної справи, яка полонила його і вплинула на вибір ним майбутньої професії. Його увагу привернули події, пов’язані з Балканською війною, у якій російська авіація в 1912 році одержала перший бойовий досвід під час боїв на території Болгарії. Тоді ж він і пов’язав свою долю з авіацією.
Російські льотчики в цій війні вели розвідку ворожих позицій, розташування військ і артилерійських підрозділів противника. Підтримуючи зв’язок із військовими штабами армійських підрозділів. У той же час було проведено дослід застосування невеликих, масою до 10 кілограмів, бомб, що викликало пожежі в розташуванні ворожих об’єктів. Використання противником рушничного й артилерійського вогню проти літаків змушувало виконувати польоти на висоті 1000 метрів і більше. Одержаний досвід був уважно вивчений командуванням російської армії, і був врахований уже у війні з Німеччиною в 1914-1918 роках.
У залежності від характеру воєнних дій завдання повітряної розвідки змінювалися. Якщо в умовах маневреної війни на неї перш за все покладалися спостереження за великими силами противника та напрямом їхнього руху, то в період позиційного характеру війни від авіаторів головним чином вимагалося уважно вивчати систему оборони противника, спостерігати за її станом і розвитком.
Тільки літаки мали змогу проникнути в глибину розташування противника. Повітряні бої залишалися рідкістю. У більшості випадків екіпажі відправлялися на завдання озброєні тільки карабінами та пістолетами. У 1915 році на російських літаках вже з’явилися й кулемети.
Так, під час виконання розвідувального завдання й загинув у нерівному бою з ворогами наш земляк воїн-авіатор Григорій Федорович Охріменко. Три швидкісні німецькі літаки атакували двомісний літак, у якому першим у повітряному бою загинув льотчик-офіцер. Григорій залишився наодинці з ворогом у безмежному небі. Сміливець до останнього відбивався від нападників, посилаючи чергу за чергою з кулемета, підбивши один ворожий літак. Але сили були нерівні й пошкоджений літак нашого земляка, різко втративши висоту, незабаром звалився на землю.
Друзі знайшли Охріменка в розтрощеному літаку, буквально зрешеченому німецькими кулями. 19 ран від куль, кожна з яких могла бути смертельною, знайшли на тілі героя. За бажанням рідних, які жили в Прилуках на Кустівцях, прах воїна був перевезений на Батьківщину. Від залізничної станції прилучани несли домовину на руках, змінюючи один одного. Несли спочатку до Кустівської Трьохсвятительської церкви, а потім на міське кладовище. Тут, перед тисячами прилучан, священик Мефодій Варвинський виголосив тепле та щире слово: «Зібралися ми, щоб віддати шану, честь і славу великому бранному подвигу твоєму. Залишивши град наш, добрих батьків своїх, полинув ти на ратоборство з підступним ворогом. На повітряному кораблі піднявся ти до піднебесся і з височини мужньо й переможно поглядав на хижого та підступного ворога. Кулі ворожі вразили тебе. Та не згине в нашій пам’яті славний і доблесний подвиг твій, з роду в рід буде передаватися славна пам’ять про нього. Слава, хвала й пам’ять вічна доблесному воїнові, в бранному подвизі поклавшому життя своє за друзів своїх.
Слава, честь і хвала батькам, які народили, вигодували й виховали доблесного героя! Уклін Вам, дорогі рідні, від нас усіх за хороброго сина вашого! У цій непоправній утраті хай втішить Вас та свята істина, що більшої любові не має ніхто, хіба хто душу свою покладе за друзів своїх».
Старожили згадували, що ще в тридцяті роки минулого століття біля кладовищенської церкви височів незвичайний пам’ятник із пропелером і хрестом на постаменті. Безжалісні руки невігласів-комуністів стерли з лиця землі чудовий білокам’яний храм, а заодно й могилу з пам’ятником, що була поруч із церквою. Не збулися пророцтва священика. Згинув безслідно з нашої пам’яті славний і доблесний подвиг воїна-героя та й саме ім’я його. У цивілізованому світі, в країнах Європи таких героїв не забували віками, а біля підніжжя пам’ятника завжди буяли квіти.
Можливо ще живі потомки тих, хто приймав участь у похоронах нашого земляка, які могли б згадати розповідь своїх рідних про ту, далеку вже тепер від нас, подію, і відшукати місце, де був похований Г.Ф. Охріменко. Це дало б можливість відновити пам’ятник воїну-авіатору та зберегти пам’ять про нього. Прохання відгукнутися всіх небайдужих.

Анатолій Риженко