Ми знайомі з Вами з 09.06.2005 р., коли я Вас прийняв в офісі соцпартії.
Ви звернулися до МК СПУ з проханням надати допомогу в зайнятті вакантного місця директора педучилища. У той час соцпартія саме була в авторитеті, і Ви стали директором.
На виборах у 2015 році Ви йшли на голову міської ради, і знову МК СПУ допоміг Вам. Громадська організація міста «Соціальний захист дітей війни», яку організували соціалісти, налічувала у своїх рядах більше 10 тисяч осіб. Ми призвали їх віддати свої голоси за кандидата-жінку. Без їхніх голосів навряд чи стали б Ви мером міста.
Натомість, по відношенню до них Ви вчинили невдячно. У 2016 році Ви обіцяли зустрітися з ними, і також не дотрималися слова. Постає питання: чого виборці очікували від Вас? Звісно, покращення свого життя, матеріального стану. Цього не сталося. Мінімальні пенсії – 1500-2000 грн, стали більшими комунальні послуги. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» не виконується місцевою владою. Коли чесно подивитися, то себе Ви матеріально не обділили.
У 2016 році Ви оприлюднили декларацію про свої доходи за 2015 рік у газеті «Прилуччина». У газеті ж «Град Прилуки» Ви ні разу свої доходи не показували.
У 2015 році Ваша зарплата в училищі була близько 9,5 тис. грн. Коли стали головою – зар- плата стала 19181 грн, на даний час Ваш дохід, у порівнянні з пенсією дитини війни, збільшився у 20 разів, а ще ж треба додати преміальні, оздоровчі і т. д. … Декларацію про доходи щорічно Ви в газеті «Град Прилуки» не публікуєте. Що, боїтеся виборців?
Вас обрала громада міста не для того, щоб Ви робили ремонт вулиці Київської цілих 5 років, не тільки для вкручування електричних лампочок і спилювання дерев, які садили діти війни, а сухостій стоїть навіть у центрі міста.

У першу суботу жовтня в Україні відзначають День бійця територіальної оборони. Цього ж року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про запровадження ще одного свята – Дня територіальної оборони України.
Згідно з документом, свято започатковане через важливість територіальної оборони в забезпеченні обороноздатності та територіальної цілісності України, роль складових сектора безпеки й оборони та інших суб’єктів, що залучаються до виконання завдань територіальної оборони, а також з метою подальшого розвитку сучасних військових традицій. І відзначатиметься цей День у першу неділю жовтня.
Таким чином, 3 жовтня, з нагоди обох вищезазначених свят, у Прилуцькому об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (ОМТЦК та СП) пройшов урочистий захід, де грамотами та подяками було відзначено кращих бійців окремого батальйону територіальної оборони.

Нова книга письменниці про Густинський монастир, ігуменю Віру, про Бога та час, про життя людини

30 вересня Православна Церква відзначила День пам’яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Для настоятельки Густинського Свято-Троїцького жіночого монастиря матушки Віри (Віри Григорівни Таран) він був особливим і знаковим, адже День тезоіменництва співпав із її славним 75-річним ювілеєм. Ігуменя зустріла його молитвами й духовними радощами, вагомими здобутками та новими планами, бо підбивати підсумки ще рано.
Вона отримала багато квітів, подарунків, щирих вітань і побажань від гостей, архіпастирів, духовенства та сестер, прихожан Густинських храмів і численних паломників, які прибули на свято.
Серед усіх подарунків був один особливий: матушка Віра отримала нову книгу україно-білоруської письменниці, прилучанки Лілії Бондаревич-Черненко «Букет бузку для Ісуса», яка присвячена саме їй, приурочена до її ювілею та була презентована в цей день у стінах Густинської обителі.
Лілія Черненко – член Спілок письменників України, Білорусі. Пише українською, білоруською, російською мовами.
Рівно п’ять років тому, під час такого ж світлого вересневого свята, письменниця подарувала своїй духовній матері книгу «Ігуменя», а ось тепер – зовсім нову. Вона має 324 сторінки, тверду обкладинку, ошатне, витончене поліграфічне виконання, яке перетворило книгу на цілком розкішне подарункове видання (Житомир, видавництво «Book druk»).
Слід зазначити, що цей масштабний творчий проєкт (до речі, як і попередній) був утілений у життя за кошти відомого на Чернігівщині мецената, давнього та вірного друга письменниці Анатолія Мірошниченка.
Книга складається зі щоденникових записів, есеїв «Життя Ісуса» та «Густинських зошитів». Багатопланова розповідь дозволяє письменниці з’єднати в одне ціле простори й часи, зв’язати воєдино земне й небесне, минуле та сьогодення. Вона виводить нас за межі звичайного, буденного, намагаючись разом із читачем відшукати відповіді на деякі важливі питання Православної віри… А ще – ділиться своєю любов’ю до життя та до Господа нашого Ісуса Христа.
Це вже п’ята книга Лілії Черненко, присвячена питанням людини та віри. Хочу зазначити, що не кожен сучасний письменник відважиться написати таке ґрунтовне дослідження з питань православ’я, але ж Лілія Черненко відважилися. Вона вже чверть століття займається медіаслужінням Православній Церкві, Густинському Свято-Троїцькому монастирю, маючи на це благословення.
«Густинські зошити» – це тексти, у яких письменниця розповідає про вплив древньої обителі на долі людей та їхні душі, на життя Прилуцького краю, Чернігівщини й України в цілому, про подвижництво ігумені матушки Віри, яка разом із сестрами та іншими віруючими підняла Густиню з руїн.
Бути настоятелькою, як стверджує письменниця, – покликання, благословення небес, велика відповідальність і жертовність. Скільки за цим стоїть молитов, хвилювань, турбот і безсонних ночей, праць і нервів, знає вона одна. Непросто бути господинею монастиря (він – великий і складний організм). Але несе свій нелегкий хрест матушка Віра гідно, з честю.
Саме їй, цій неперевершеній Жінці, харизматичній Особистості, Черниці, істинній Поборниці Православ’я, і присвячена ця книга. Лілія Черненко полюбила матушку Віру давно, ще тоді, коли монастир не був таким райським куточком на землі, на який із Божою допомогою перетворила його ігуменя. Пані Лілія любила матушку ще тоді, коли вона не мала таких визначних державних і церковних нагород та орденів, бо люблять і шанують не за це… Письменниця у своїй книзі дякує Богові за подаровану їй милість жити біля обителі, відігріватися від житейських снігів у її святих стінах, спілкуватися з матушкою, щоразу пізнавати Густиню заново...

Дуже мало залишається ветеранів Другої світової війни, хто приніс у травневі дні 1945 року довгождану Перемогу.
4 жовтня нинішнього року на 96-му році життя померла шанована в нашому місті людина, учасник бойових дій, ветеран війни та праці, колишній головний інженер Прилуцького виробничого підприємства електромереж ЗАБУЛА Андрій Свиридович.
Народився Андрій Свиридович у грудні 1924 року в Борзнянському районі на Чернігівщині в багатодітній родині. З дитинства пізнав нелегку селянську працю.
У вересні 1943 року був мобілізований до Червоної Армії та зарахований до кулеметного училища одного із запасних полків Першого Українського фронту. Проявив себе хоробрим і сміливим воїном, не раз дивився смерті у вічі. В одному з боїв на Львівщині був поранений і після лікування направлений у мінометний полк, що базувався в Польщі на Сандомирському плацдармі. Даний полк брав участь у боях за міста Бранденбург, Потсдам і Берлін. День Перемоги зустрів у Празі.
У березні 1946 року у званні старшого сержанта був демобілізований. Батьківщина високо оцінила його бойовий шлях, нагородивши двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня, орденом Слави 3-го ступеня, медалями «За взяття Берліна», «За визволення Праги» та ін.

Роки бездіяльності чи норма Закону?

Днями отримали листа від занепокоєних мешканців двоповерхівки по Саксаганського, 4. Питання, підняті у зверненні, видалися досить цікавими, тож у межах своїх повноважень редакція спробувала в усьому розібратися.

Шановна редакція газети територіальної громади міста Прилуки «Град Прилуки»

Звертаються до вас жителі будинку №4, що по вулиці Саксаганського (мікрорайон Рокитний), як до єдиного голосу громади в нашому місті, з проблемою і водночас обуренням.
Днями з колективною заявою ми звернулися до директора КП «Прилукижитлобуд» пані Людмили Голік про допомогу у вирішенні питання ремонту під’їзду №2 нашого будинку. Заяву в нас не прийняли, зсилаючись на те, що ми не уклали з КП новий договір. Та і, мовляв, «Ви нам узагалі не потрібні, ось дочекаємося виборів і все, від вас узагалі відмовимося. Ваш будинок – ваші проблеми. Ремонт робити не будемо».
Але ж нас обурює те, що за всі роки існування нашого будинку (а це більше 50 років) ЖЕК наш лише 1 раз виконав ремонт під’їзду. Та й то фарбу ми за власний рахунок купували. Ні прибудинкову територію не обслуговують (траву косять 1 раз на рік обабіч дороги інші служби), ні поточні, ні капітальний ремонт будинку не проводили. Що вже говорити про дах, який «дихає на ладан» і скоро може елементарно провалитися, бо вже місцями прогнили балки. Жодного разу ЖЕК не штукатурив стіни будинку ззовні. Прикро про це говорити, але це факт.
Ми ж у свою чергу щомісячно справно платимо кошти (з кожної квартири близько 100 грн). І, як виявляється (нам це так пояснили в КП, коли ми намагалися добитися істини), що всі наші проплати – це всього-на-всього оплата електроенергії в під’їздах. Виникає логічне питання: «Невже така дорога електроенергія? Невже 4 лампочки (по дві в кожному під’їзді) так дорого нам обходяться?» Напевно, що ні. Так куди ж ідуть наші гроші?
За роки бездіяльності КП «Прилукижитлобуду» їх мало назбиратися на їхньому рахунку немало. Залишити людей напризволяще, «кинути» їх після виборів з облупленими стінами, з дірявим дахом і прогнилими балками – це вже не по-людськи, не з турботою про людей. Нехай КП виконає перед людьми свої обов’язки, наведе лад у житловому фонді, розбереться з проблемами «старих» будинків, допоможе їх вирішити – а тоді вже нас і кидає, мовляв, ваш будинок – ваші проблеми.
Так навіщо ж нам таке комунальне підприємство, яке тільки справно нараховує собі заробітну плату, прикриваючи небажання працювати нашим не укладенням договорів? Віримо в справедливість і відповідальність керівництва КП «Прилукижитлобуд».

З повагою
жителі буд. №4, вул. Саксаганського

РЕАКЦІЯ НЕ ЗАБАРИЛАСЯ

Позицію підприємства у такому суперечливому питанні висловила юрис- консульт КП «Прилукижитлобуд» Леута Олена Миколаївна, адже хто, як не вона могла б зробити це та дати відповіді на всі описані в листі запитання в рамках чинного законодавства.

Дорогі освітяни!

Прийміть найщиріші вітання з професійним святом – Днем працівників освіти!
Ваша професія – найблагородніша серед інших, вона об’єднує людей щирих помислів, сердець і почуттів. Ви прищеплюєте своїм вихованцям любов до знань, відкриваєте складний духовний світ буття, даєте мудрі поради, які для багатьох стають життєвим кредом.
Низький уклін вам, дорогі педагоги, за професіоналізм, витримку, терпіння, за любов до обраної справи, самовідданість і багатство душі.
Хай засіяна невтомною працею освітянська нива врожаїть новими талантами, яскравими особистостями та визначними перемогами й здобутками в житті, а слово вчителя буде завжди святим і чистим на землі.

Згідно з виборчим календарем рівно в строк, а саме 24 вересня, Прилуцька Територіальна виборча комісія завершила прийом документів на участь у місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня.
Нарешті ми маємо повний список кандидатів, які мають намір позмагатися за крісло мера. Їх 10 осіб. До того ж, троє з них є самовисуванцями.
Представляємо прилучанам список усіх кандидатів у порядку черговості поданих ними заяв:
1. Рожко Артем Миколайович, 05.11.1979 р.н. – від Чернігівської обласної партійної організації політичної партії «РІДНИЙ ДІМ».
2. Ткаченко Сергій Григорович, 22.02.1977 р.н. – від Чернігівської регіональної організації політичної партії «Європейська партія України».
3. Лічман Віталій Вікторович, 04.08.1981 р.н. – від Чернігівської обласної організації політичної партії «НАШ КРАЙ».
4. Попенко Ольга Михайлівна, 02.08.1960 р.н. – від Чернігівської обласної партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».
5. Сич Микола Валентинович, 19.12.1989 р.н. – шляхом самовисування.
6. Опанасенко Олександр Борисович, 07.12.1991 р.н. – шляхом самовисування.
7. Гензель Артем Ігорович, 06.12.1993 р.н. – від Чернігівської територіальної організації Політичної партії «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ».
8. Яценко Євгеній Миколайович, 10.06.1976 р.н. – від Чернігівської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
9. Прозур Олександр Віталійович, 11.11.1969 р.н. – від Чернігівської обласної організації політичної партії «СЛУГА НАРОДУ».
10. Попенко Ольга Василівна, 05.03.1976 р.н. – шляхом самовисування.

Узяти участь у цьогорічних місцевих виборах у Прилуках, висунувши своїх кандидатів у депутати, виявили бажання 13 політичних партій:

1. Чернігівська регіональна організація партії «Європейська партія України».
2. Чернігівська обласна партійна організація політичної партії «РІДНИЙ ДІМ».
3. Політична партія «Громадсько-політична платформа Надії Савченко».
4. Чернігівська обласна партійна організація політичної партії «НАШ КРАЙ».
5. Чернігівська обласна партійна організація Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».
6. Чернігівська обласна організація політичної партії «Сила і честь».
7. Чернігівська територіальна організація Політичної партії «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ».
8. Чернігівська обласна організація політичної партії «Рідне місто».
9. Прилуцька районна організація Політичної партії «Опозиційна платформа за життя».
10. Чернігівська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
11. Чернігівська обласна організація політичної партії «СЛУГА НАРОДУ».
12. Чернігівська обласна організація політичної партії «За майбутнє».
13. Політична партія «Радикальна партія Олега Ляшка».