Усе життя я працювала. У нашій сім’ї завжди жили тваринки – і котики, і собака, і кролики, ми їх дуже любили. Зараз я на пенсії і постійно бачу, як ці бідолахи страждають. «Хазяїни» собак, які прикували їх ціпками так, що не може тварина й від дощу сховатися, можуть по 2 доби їсти їм не давати. А якщо й дають, то таке, що тварина сама відмовляється. Про воду й мови немає, тримають тварин у антисанітарних умовах, про щеплення, напевно,і не чули. Якби хоч раз вони побачили як помирає людина від сказу (а ліків від цього захворювання немає), то думали б по-іншому. Якщо тварині дуже погано, вона говорити не може, а просто виє.
Якось одна жінка в автобусі розповідала сусідці, що бачила як собака, який був довго зачинений, коли вискочив, то хватав навіть горіхи, щоб бодай щось з’їсти, і так сміялася. І таких випадків дуже багато. Але ж є люди й із благородним серцем – вони люблять тварин, піклуються про них, плачуть, коли ті хворіють. І в сім’ях у них усе добре, бо ці люди сіють навколо себе тільки доброту.
Не можу не згадати й людей, які беруть собі тварин задля розваги, а потім викидають, як непотрібну річ. Особливо багато цих нещасних покинутих тваринок на базарах, біля магазинів. Якщо добра душа у продав чині, то вона і свій обід віддасть цьому собаці-безхатченку, а інша й носаком штовхнути може. А вони ж шукають добру душу, охороняють їхні прилавки.

30 вересня Україна відзначала День усиновлення, який, до речі, збігається з православним святом Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. З нагоди цієї соціально значущої події Прилуцька міська рада організувала гостинний прийом прилуцьких родин, який відбувся 2 жовтня в сесійній залі міської ради. На урочистий захід для привітання були запрошені найбільш небайдужі родини нашого міста, яких не зупинили адміністративні випробування, сумніви та стереотипи; які зважилися на те, щоб подарувати батьківство дітям-сиротам.
«Фундаментом будь-якого міцного суспільства, фундаментом будь-якої міцної держави є дитина: дитина щаслива, дитина усміхнена, дитина радісна, дитина впевнена в собі, – на таких словах наголошує заступник міського голови Фесенко Тетяна Михайлівна, далі доповнює, – чужих дітей не буває», та зрештою вибачається, що міський голова не мала змоги бути присутньою на святі.
З нагоди зустрічі, почесні грамоти та матеріальне заохочення за успішну, сумлінну та продуктивну роботу на благо дітей нашого міста з рук Тетяни Михайлівни отримали головний спеціаліст служби в справах дітей Прилуцької міської ради Хотіна Оксана Олексіївна та директор комунального закладу «Прилуцький навчально-реабілітаційний центр» Гусаченко Світлана Володимирівна. Далі гостей заходу щиро вітали маленькі вихованці навчально-реабілітаційного центру віршами, піснею, таночком та листівками. У відповідь отримали солодкі подарунки.

Україна може по праву пишатися своїми спортсменами. Підтвердженням цього є така довгоочікувана перемога збірної України на Чемпіонаті світу з футболу серед паралімпійців. А для Прилук ця подія стала моментом подвійної радості та гордості, бо приклав руку, а в даному випадку краще сказати «ногу» до перемоги збірної наш з вами земляк – молодий, але такий сильний духом та цілеспрямований футболіст ОЛЕГ ЛЕНЬ.

Редакція «Град Прилуки» не проґавила моменту і вирішила поспілкуватися з юнаком.
– Олеже, скажіть, будь ласка, де відбувався цьогорічний Чемпіонат світу?
– Чемпіонат світу-2017 проходив в Аргентині, в місті Сан-Луїс. У змаганнях приймали участь 16 команд – 4 групи по 4 команди.
– То з ким у команду потрапила Україна?
– У нашій групі були збірні Америки, Північної Ірландії та Австралії. Проходили ігри з різними рахунками, Америку нам пощастило обіграти двічі й тим самим вийти у півфінал.
– Чи очікували зустрітися зі збірною Росії в півфіналі?
– Варто зазначити, що російська збірна вважається однією з найсильніших. Чесно кажучи, хотілося б позмагатися з ними у фіналі. Для мене особисто гра з такою сильною збірною є своєрідним стимулом. Ще в 2015 році, коли ми грали з ними у фіналі Чемпіонату світу, не вдалося забити гол і українська збірна програла з рахунком 1:0. То цього разу я, так би мовити, відігрався й забив свого гола вже на 2 хвилині матчу. Це було справжнє протистояння. У першому таймі лідирували ми (2:0), у другому – Росія зрівняла рахунок (2:2), й уже після двох додаткових таймів нам дали право забити пенальті. Врешті-решт українська збірна перемогла з рахунком 4:2. І таким чином ми вийшли у фінал зі збірною Ірану. Були моменти, коли іранці могли забити нам гол, але пощастило більше нашій збірній. У другому таймі Артем Шеремет забив переможного гола й українська збірна стала чемпіоном.

Приємно констатувати, що Прилуцька центральна міська бібліотека ім. Любові Забашти (завідувачка Зубко Людмила Іванівна) попри труднощі часу, зокрема війни на кордоні України, не зменшує темпів розвитку культури міста, а скоріше, навпаки їх постійно нарощує. Доказ: оригінальний мистецький захід «Досягнення прилуцьких майстрів пензля», що відбувся 20 вересня поточного року в ошатній залі цієї книгозбірні. Звісно, готувалися заздалегідь. Організатором стала відповідальна й невсипуща завідувачка читальної зали Галина Іванівна Бобкова та винахідлива, артистична бібліотекарка Ніна Іванівна Горбань.
Ту атмосферу доречно оживили наші місцеві митці: Семен і Катерина Кантури, Петро Бойко, Степан Вербищук, Анатолій Риженко, Олена Лавріненко, Ірина Оніщенко… А також кілька лікарів місцевої клініки, котрі справедливо вважають, що саме твори мистецтва швидко знімають усі стреси. Адже мистецтво – це теж енергія!
Певна річ, залу найбільше прикрашала виставка молодої й перспективної художниці Олени Чайки та її колег і послідовників. Хто ж вона ця чарівна пані? Олена Чайка має дві вищі освіти (інженера та фінансиста). Її картини легко запам’ятовуються як професійним мазком, різними техніками подачі, так і сміливістю, безпосередністю кольору.
Мешкає пані Олена в Києві. Півтора роки тому їй вдалося провести майстер-клас живопису й у Прилуках. Тоді в науку до неї записалося тільки п’ятеро учнів. А вже пізніше більше – з Прилуцької школи мистецтв та ЦТДЮ, бо патріотка рідного краю вклала в їх навчання власні кошти!

19 вересня 2017 року більше тридцяти учнів Прилуцької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів здійснили цікаву незабутню подорож до країни щасливих тварин – Демидівського приватного зоопарку «12 Місяців» та дитячого містечка професій «KidsWill».
Незабутні враження кожен отримав від побаченого в зоопарку. У всьому відчувається велика любов працівників парку до тварин. Сама територія вміщує як внутрішні, так і зовнішні приміщення для братів наших менших. Це й клітки, і вольєри, і загони… Мешканці зоопарку почуваються справжніми господарями: ведмідь вільно плаває в прозорому басейні, чорні лебеді та фламінго весело кружляють у своєму танку, поважні леви, тигри, носоріг гордо пересуваються власними територіями, хитрі лисички та вовки, лікарі природи, роздивляються гостей.
Окремий павільйон належить мавпам. Яких їх тільки там немає! І маленькі, і великі, і вусаті, й білоносі, різних кольорів, і з різними характерами… Тут і мама, яка дбайливо розчісує свого малюка, і брати-пустуни, які крадуть один в одного ласощі, і мрійники, які тільки водять очима за групами дітей…
Вражень у нас було море, емоції зашкалювали…

Нині юнацтву видається, що призначення хустки – суто функціональне. Мені стало цікаво дослідити та переконатися, що хустка – це справді стародавній оберіг українців. Так, 23 вересня на Воздвиженському ярмарку в нашому місті я випадково зустрілася з прекрасними людьми Іванченко Ольгою Василівною, 1940 року народження, та Чернєцовою Лідією Анатоліївною, 1938 року народження, які розповіли мені, що насправді в Україні це не просто головний убір жінки. Навпаки, хустка широко використовувалася не тільки в побуті, обрядах, а ще символізувала рідну домівку, кохання й материнську любов. Наприклад, ще у 70-80-х роках минулого століття в селі хлопця, який запрошував прийти відсвяткувати його проводи до армії, перев’язували хусткою. І тугенько, щоб повернувся живим і здоровим. Поверх іншої в’язали своєю у кожному дворі, в який він заходив. Село мале, та пройшовши його все, юнак відчував, що від хусток і добрих побажань груди ставали, як щит.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, щоб волосся було видко. Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою й уже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

Дорогі освітяни!

Усіх, хто причетний до благородної справи навчання і виховання нового покоління – майбутнього нашої країни, сердечно вітаю із професійними святами – Днем працівників освіти та Днем учителя!
Прилучани мають усі підстави пишатися досягненнями освітньої галузі міста. Наукові здобутки викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, студентів та школярів, якісна підготовка випускників, покращення матеріально-технічної бази дитячих садочків та шкіл – усе це свідчить про те, що освіта міста постійно підвищує свої якісні показники.
Завдяки обдарованим педагогам-наставникам наша молодь виховується на справжніх зразках патріотизму, порядності, поваги й любові до держави та рідного краю. Без вас цей світ був би набагато гіршим, адже саме освітяни дають надію людству на подальший розвиток!
Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, добро та щедрість душі.
Від імені Прилуцької міської ради, виконавчого комітету та від усієї громади міста я бажаю вам здоров’я, витримки, довгих та щасливих років життя. Нехай вам завжди всміхається доля, а на довгих стежинах творчої праці супроводжує віра й наснага, надія та людська повага.

З повагою міський голова Ольга Попенко

З року в рік Воздвиженський ярмарок у місті Прилуки не лише відроджує традиції, звеселяє містян, а й стає підсумком врожайного працьовитого сезону. 2017-й не став винятком. Цьогоріч прилучани поєднали відзначення ярмарку та Дня міста: святкували протягом усього вікенду.
Розпочалися веселощі на перехресті вулиці Київської та вулиці Юрія Коптєва в суботу о 9:15. Після запрошення «На Прилуцьку гостину» офіційна прилуцька делегація на чолі з господинею свята Ольгою Попенко рушила на Центральну площу. Там на головній сцені міста відбулося вручення нагород людям за їхню мужність, відвагу та героїзм. Зокрема відзнакою міського голови «За заслуги» були удостоєні воїни-інтернаціоналісти, ліквідатори аварії на ЧАЕС, волонтери, учасники АТО та учасники Революції Гідності.
Наступними прилуцьку громаду привітали почесні гості ярмарку. Серед них були представники партії ВО «Батьківщина» Валерій Дубіль та Сергій Коровченко, в.о. голови Прилуцької районної державної адміністрації Денис Росовський, секретар Ніжинської міської ради Валерій Салогуб, заступник голови Прилуцької районної ради Наталія Єгорова та заступник голови ради Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Київ Микола Гордієнко.
Після монологічних промов на сцені чути веселий концерт, у якому взяли участь творчі колективи міста. Не дозволяли замерзнути прилучанам і кумедні конкурси та жартівливі номери. Організатори дійства пропонували ставити рекорди Прилук.