Редакційна стаття (145)
Довго тривали суперечки стосовно вартості проїзду прилуцьких школярів у громадському транспорті. Й от у новому 2018 році управління освіти Прилуцької міської ради та місцеві перевізники все-таки дійшли певних домовленостей.
Отже, перевезення школярів здійснюватиметься за спеціальними талонами, нумерація яких проводитиметься протягом року, починаючи з одиниці.
Управління не пізніше 15 числа місяця, що передує місяцю здійснення перевезень, повинно направити уповноваженій особі, яка відповідає за перевезення лист щодо потреби в талонах. Перевізники ж у свою чергу зобов’язуються виготовляти ці талони та передавати їх до управління освіти протягом трьох днів із моменту отримання замовлення.
Далі управління освіти передаватиме ці талони керівникам навчальних закладів. Проставивши підписи та печатки на всіх талонах, директори шкіл мають роздати їх учням або ж їхнім батькам.
Оскільки загальноосвітні школи працюють в п’ятиденному режимі, то кожному учню на тиждень видаватиметься по 10 талонів. За умовами Договору про відшкодування коштів на перевезення дітей шкільного віку, юні пасажири повинні будуть заплатити водію 2 грн із власної кишені та віддати один проїзний талон (за нього в подальшому перевізник одержить 1 грн відшкодування). Звісно, можна буде скористатися талонами й більше двох разів на день, але тоді до кінця звітного періоду доведеться сплачувати повну вартість проїзду в громадському транспорті – 4 грн. Якщо ж із якихось причин дитина не використала всі свої проїзні талони, то вони й надалі залишаються дійсними. Це значить, що учні отримують на наступний місяць талони, з урахуванням залишку. А от утрачені та пошкоджені талони, на жаль, заміні чи поновленню підлягати не будуть, тому треба бути уважними.
Загалом, порядок забезпечення пільгового перевезення дітей шкільного віку громадським автотранспортом на міських автобусних маршрутах визначено, усі сторони дійшли домовленостей. Але остаточного його затвердження депутатами міської ради очікується на позачерговій сесії, яка відбудеться в п’ятницю 12 січня 2018 року. Тобто, 15 січня, коли школярі повернуться на навчання після зимових канікул, школи вже повинні будуть отримати комплекти проїзних талонів.
Інформація «ГП»
У перші два дні нового 2018 року в Прилуцькому пологовому будинку народилося четверо немовлят: два хлопчики та дві дівчинки.
Попередні два роки розпочиналися з народження в нашому місті дівчаток, а от цьогоріч найпершим на світ з’явився майбутній захисник України. Прилучанка Юлія Мірошник народила синочка, вагою 3250 г і зростом 50 см, 1 січня о 22:05 шляхом кесаревого розтину. Після проведеної операції молода матуся знаходиться в задовільному стані та радіє появі на світ малюка, але відвідувачів ще не приймає.
А от ранок 2 січня видався доволі плідним. Вдало завершилися пологи ще для трьох новоспечених матусь. Уже о 7:00 Олена Леонтович, мешканка Талалаївського району, почула плач та вперше побачила свого синочка. Для 26-річної дівчини це вже другі пологи. Вдома на неї чекає окрім коханого чоловіка ще й маленька донечка, якій всього лише 1 рік 8 місяців. Молода матуся розповіла, що вони з чоловіком від початку хотіли двох діток – дівчинку й хлопчика – з невеликою різницею у віці. І тепер у них «повний комплект». Малюк народився з вагою 3050 г та зростом 52 см. Свого синочка подружжя Леонтовичів планує назвати Данею. Гарне ім’я для гарного хлопчика. Молода мама з малюком знаходяться в гарному стані та разом в окремій палаті від перших хвилин появи його на світ.
А от буквально впродовж наступних двох годин іще дві прилуцькі родини поповнилися маленькими дівчатками.
Українські малюки давно вже почали писати листи Діду Морозу з проханням про бажані подарунки. Спостерігається цікава тенденція. З кожним роком все більш високі вимоги й побажання пред’являють вони у своїх листах. Дітлахи просять про більш дорогі й практично нездійсненні речі. Подарунки типу цуценя, велосипеда, нових джинсів сьогодні вже не актуальні. Сучасна дітвора все більше мріє про комп’ютер, роликові ковзани, женихів і наречених для братів і сестер, високооплачуваної роботи для мами й тата. А для реалізації даних побажань у багатьох листах навіть указується адреса магазинів, де можна купити бажану річ, висилаються іграшкові гроші і т.п. Отож, сучасна дітвора хоче знайти під ялинкою чимало цікавих речей.
Поспілкувавшись із другокласниками однієї з Прилуцьких загальноосвітніх шкіл, ми дізналися, що найбажанішим подарунком для них є планшет. У топі бажаних подарунків незмінно залишаються усілякі машинки, пістолети та роботи для хлопчиків і ляльки «Барбі» та м’які іграшки для дівчаток. Мотивують бажання отримати такі подарунки тим, що цьогоріч були слухняними та, звичайно ж, обіцяють і в подальшому гарно поводитися. Цікавим зауваженням однієї з дівчаток було: «Буду доброю та чесною з усіма». Інша щиро пообіцяла Дідусю Морозу «дуже-дуже гарно себе вести, слухатися маму та грати на піаніно».
13 грудня відбулося установче засідання Госпітальної ради Прилуцького госпітального округу. Головною метою його було затвердження керівного складу (голови, заступника та секретаря).
Госпітальна рада налічує 14 членів, представників міста Прилуки, Варвинського, Ічнянського, Прилуцького, Срібнянського й Талалаївського районів. На засіданні були присутні 13 з них. На посаду голови Госпітальної ради було запропоновано дві особи – Полонця Юрія Миколайовича, головного лікаря КЛПЗ «Варвинська ЦРЛ» та Івченко Ларису Володимирівну, головного лікаря КЛПЗ «Прилуцька ЦМЛ». Хоча Прилуцька ЦМЛ на даний час і являється основною багатопрофільною лікарнею інтенсивного лікування в Південному окрузі, і було б логічно призначити головою Госпітальної ради саме керівника даного закладу охорони здоров’я, та задля того, щоб уникнути так званого конфлікту інтересів та упередженого відношення, більшістю голосів (9 із 13) на цю посаду було обрано Полонця Юрія Миколайовича.
Щороку 22 грудня, коли дні найкоротші, а ночі довгі, відмічається День енергетика – професійне свято працівників енергетики й електротехнічної промисловості України, яке встановлене на знак визнання їх заслуг у економічному розвитку, вдосконаленні та підтримці повсякденного життя населення.
Це свято об’єднує всіх людей, причетних до енергетики, всіх, хто працює або колись працював у цій галузі. До них приєднуються викладачі, студенти, випускники профільних учбових закладів, жителі населених пунктів, для яких виробництво енергії є градоутворюючою галуззю.
Не дивлячись на те, що в Україні День енергетика – звичайний робочий день, відзначають свято досить урочисто й на урядовому рівні, й у трудових колективах.
Ми, як завжди, не оминули нагоди поздоровити місцевих представників такої важливої галузі, тому зустрілися з головним енергетиком Прилуччини Андрієм Івановичем Бордовіциним. Він, до речі, очолює два підприємства: є директором Прилуцького РЕМу та виконуючим обов’язки директора Південних високовольтних електричних мереж. Тобто Андрію Івановичу підпорядковується не лише наше місто та район, а й уся південна частина області.
49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських журналістів, що працює за кордоном. Це його політичні огляди щодо ставлення Європи до подій в Україні часом можемо бачити у вечірніх новинах. Та, можливо, не всі знають, що Ростислав Георгійович – наш земляк, народився в Прилуках, де й зараз проживає його рідня: батько Георгій Хотин та рідний брат Ярослав із сім’єю. На жаль, декілька років тому померла мати журналіста Світлана Хотина. Їй було 76. Георгій Степанович багато років поспіль пропрацював журналістом у місцевій газеті «Правда Прилуччини», також був головним редактором і нашого видання. Зараз очолює міську Спілку ветеранів.
Нещодавно Ростислав Георгійович приїздив до родичів у Прилуки. Як тільки ми про це дізналися, то й виникло бажання поближче познайомитися з колегою-журналістом та розповісти дещо цікаве про нього вам, наші читачі. І от що в нас із цього вийшло:
– Ростиславе, як давно ви не були в рідному місті?
– Не скажу, що часто приїжджаю, але намагаюся принаймні раз чи два на рік бувати в Прилуках.
– Чи помітили якісь зміни в Прилуках?
– Так, звичайно. Місто стало чистішим, центр досить гарно виглядає. Особливо радує, що відродились і відбудувались церкви – чи відбудовуються – як у випадку з церквою Київського патріархату в самому серці міста, яку я відвідую кожного разу, коли буваю в Прилуках. Також намагаюсь під час відвідин Прилук побувати й у Густинському монастирі, його відбудова теж дуже радує.
– Є ще люди, крім рідні, з якими обов’язково хочеться зустрітися по приїзду сюди? Сумуєте за Прилуками?
– Окрім рідних в мене в Прилуках також залишилось багато друзів. Не завжди під час кількаденних приїздів вдається побачитись, але зв’язок якось тримаємо. Зі своїми однокласниками ми зустрічаємось щоп’ять років на круглі дати закінчення школи. І нашого класного керівника, і першу вчительку теж запрошуємо. Наступна зустріч наша буде в 2019 році.
– Прилучани по праву можуть пишатися Вами як своїм земляком, бо не кожному жителю маленького містечка вдається досягти таких висот. Чи легким був Ваш шлях на теренах журналістики?
– Ну, Прилуки – не таке вже й «маленьке», і не таке вже й «містечко»... За європейськими нормами – це середнього розміру місто, яких на континенті багато. До того ж древнє місто, засноване ще в часи розквіту Київської Русі, було столицею Прилуцького козацького полку, який повним складом зробив європейський вибір разом із гетьманом Іваном Мазепою ще на початку 18-го століття.
Ну, а щодо професійного шляху, то я з дитинства завжди намагався стежити за міжнародними подіями й цікавився міжнародною політикою. Але в часи СРСР цілу Україну тримали в провінційному статусі. Тому коли Україна отримала незалежність, дуже пишаюсь тим, що причетний до створення першої телепрограми на українському телебаченні, присвяченої міжнародному життю, яка аналізувала міжнародну політику крізь українські очі й українську призму.
– Маємо інформацію, що Ви змінили місце роботи. Де зараз працюєте? З чим це пов’язано?
– Ну, я вже три з половиною роки працюю в Празі на Радіо Свобода. До цього майже рік працював у Брюсселі, а ще перед тим – довгий час на Бі-Бі-Сі в Лондоні. У Празі веду теми євроінтеграції України, стежу за процесами в ЄС, а також за мирним врегулюванням конфлікту на Донбасі, темою Криму. Оскільки Прага – в центрі Європи, то звідси цікаво стежити як за Центральною, так і за Східною Європою – так званою «новою Європою», яка раніше пройшла шляхом, яким нині йде Україна. Досвід найближчих західних сусідів України дуже й дуже цікавий і повчальний.
– Волею долі та у зв’язку з особливістю професії ви бували в різних країнах, містах. Яке Ваше улюблене місто?
– Важко сказати, яке найулюбленіше місто – Лондон дуже люблю, але й інші міста також. Вони всі різні. Київ дуже подобається, звісно. Щодо країн – величезне враження на мене справив Афганістан. Такої бідності я ніде й ніколи не бачив у своєму житті, й на мене це справило величезне враження з точки зору ставлення до матеріального. Але водночас такої гордості та самоповаги як у афганців я не бачив ні в кого.
– Де любите відпочивати?
– Найкращий відпочинок для мене – це активний. Або подорожі, або заняття спортом, або праця в садку. Також дуже люблю наші традиційні шашлики, коли приїжджаю в Прилуки до рідних. Приємна розмова, вогнище, вино... Отримуєш великий емоційний заряд на довгий час.
– У роботі Ви маєте доволі принципові позиції щодо політики чи нинішнього становища в державі загалом. А який Ви вдома, в сім’ї?
– У принципі, я думаю, що журналісти повинні бути об’єктивними, збалансованими й неупередженими. Тому свої особисті політичні погляди я намагаюся не демонструвати у своїх журналістських матеріалах. Я, наприклад, не роблю дописів на політичні теми в соцмережах і не пропагую свою позицію. Важко зрозуміти, скажімо, коли журналіст уже висловив свою особисту позицію в соцмережах, а потім повинен робити об’єктивний і збалансований матеріал на ту ж тему чи брати інтерв’ю...
Щодо мене «домашнього», то, в принципі, я не дуже люблю говорити на приватні теми. Одне можу сказати, що журналістика – це не робота з дев’яти до п’яти, як-то кажуть. Журналіст постійно працює над собою, й щоби залишатись «на плаву» в професії, журналіст повинен постійно вдосконалюватись і виходити за межі звичної «зони комфорту».
– Що Вам подобається, а що не подобається в людях?
– Я дуже ціную в людях порядність, скромність і почуття гумору. Оскільки я вже поміняв кілька країн і міст, у яких живу й працюю, то дуже ціную дружбу, яка витримала випробування часом і відстанню. Мабуть, це і є справжні дружні стосунки, які утримались на довгих відстанях і пройшли через роки.
– Ростислав Хотин – хто це з точки зору образів? Як би Ви себе охарактеризували?
– Я не дуже люблю говорити про себе особисто – я усього лише журналіст. Але з точки зору образів – намагаюсь поєднувати традиції й модерн. Тобто, мені дуже подобається історія (в тому числі й Прилук), але також намагаюсь іти в ногу з часом. Мені здається, що й найуспішніші країни – це оцей сплав традицій і консерватизму з одного боку, але водночас модернізму й готовності до змін.
– Порівнюючи життя в Європі, як Ви охарактеризуєте сьогодення українців, які виживають на одну заробітну плату, та й ту мінімальну?
– Ну, не треба ідеалізувати життя в Європі – тут люди дуже багато працюють. На мою думку, проблема України в тому, що перехідний період в країні затягнувся, що було втрачено два десятиліття, а справжні реформи почались лише після Революції Гідності. Не знаю, чи витримали б поляки, якби в них «шокова терапія» розтягнулася на два десятиліття... Але раніше, можливо, було не до справжніх реформ, бо Україна фактично чверть століття відстоювала свою державність і продовжує робити це й зараз, беручи до уваги війну на Сході.
– Як Ви вважаєте, які перспективи України – чи зможемо ми жити заможніше, щасливіше? Як скоро прийдуть кращі часи?
– Кращі часи – не за горами. Принаймні, в це хотілося б вірити. Але вже й так багато зроблено! А для того, щоб оте «краще» настало швидше, як на мене, треба рухатись у Європу, ставати членами ЄС, але й українцям треба трохи мінятись, стаючи й самим європейцями. Треба повірити у власні сили й активніше будувати Європу в самій Україні.
– Дуже Вам дякую за цікаві відповіді. Успіхів Вам і до побачення.
– І Вам спасибі й до побачення!
Мар’яна Гибенко
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Будьте на зв'язку з нами
Заголовок
- Чергова допомога захисникам Прокоментуй першим!
- Ветеранська політика в Прилуках Прокоментуй першим!
- Сучасні системи РЕБ та станції підсилення сигналу – БФ «Надія» та Валерій Дубіль продовжують підтримувати ГУР Прокоментуй першим!
- Скільки за тепло і воду заборгували жителі Дослідної? Прокоментуй першим!
- Оригамі – цікаво та просто Прокоментуй першим!
- Чемпіонат України Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 1100 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті