Пам’ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни загалом. Та багато сторінок вписано кривавим і чорним, читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Однією з них є День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 86 років відділяє сучасну державу від того страшного часу. Однак не притупляється людська пам’ять, не стираються в ній жахи голодного 33-го, а тяжкі спогади передаються від покоління до покоління, записуються дослідниками та видаються книгами, заповнюючи трагічними фактами цілу сторінку української історії.
День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був саме голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР. І через багато десятиліть важко ступати болючими стежками трагедії. Не віриться, що тут, в Україні, раптово зник хліб і люди залишилися напризволяще. Адже голодомори в Україні у XX ст. – це не стихійне лихо, пов’язане з природними катаклізмами, а спосіб упокорення українців, планомірно спланована акція, усвідомлювана більшовиками.
Саме тому, 20 листопада у стінах Центральної міської бібліотеки ім. Л. Забашти відбулася година пам’яті «Чорний урожай 33-го» для учнів 8 класу гімназії №1. Головним завданням заходу було ознайомити школярів із трагічним минулим нашого народу, розкрити як білі, так і чорні його сторінки, гордо заявивши, що українці пам’ятають і будуть пам’ятати страшну історію своєї країни.
На столі – запашна хлібина, декілька сухих колосків, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає «Реквієм» А. Моцарта, школярі навіть не перемовляються, бо всі присутні розуміють значущість такого зібрання. Адже голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям. Зі слів працівників книгозбірні, особливо важким був голодомор у регіонах, які давали порівняно невеликі показники хлібозаготівель. Таким регіоном стала і Чернігівщина.
Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересування та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’язнення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репресивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.
Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, – це свідома та цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія й тактика якої виконувалася починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства та знищення самостійних селянських господарств.
Марченко Людмила Василівна – молодший науковий співробітник фонду Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І. Маслова зазначила, що в результаті голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб. Щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини – близько тисячі, щотижня – близько 25 тисяч. Також за статистичними даними було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.