За своє довге та непросте життя їй довелося пройти чимало – конц- табір, голод, не набагато легші повоєнні роки… Та все це лише додало міці її характеру, активності та неабиякій працелюбності. Мова йде про незмінного впродовж останніх семи років секретаря Президії Ради ветеранів Прилук Валентину Павлівну Трепач, яка 27 грудня відмічає свій 80-літній ювілей.
Виявляється, дитяча пам’ять вибіркова: головні події долі вона фіксує на все життя. І в першу чергу – найжахливіші. Саме такі жахливі спогади має Валентина Павлівна зі свого дитинства.
4-річною дівчинкою її, з мамою, бабусею та двома старшими сестрами, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Як згадує Валентина Трепач, людей заганяли в ешелони, не дивлячись на вік. Це були товарняки без вікон, вагони для худоби, в яких усі їхали стоячи, бо й сісти не було можливості. Дорогою помирало багато людей, тіла яких німці просто викидали з потяга на зупинках.
Уже в Гамбурзі, в концентраційному таборі всіх постригли та видали смугастий одяг. Робота знаходилася всім – і дорослим, і дітям, таким як була Валентина. Жалості з боку наглядачів не було ні до кого. Але це жахіття тривало лише два роки, чи не найстрашніші роки в її житті. І нарешті визволення, повернення додому, на Харківщину. Та випробування для Валентининої сім’ї не припинилися – домівку зруйновано, довелося будувати землянку, спати на підлозі. Та все ж вони були щасливими, що повернулися, що всі разом, і всі живі.
Перші повоєнні роки були тяжкими – люди пухли від голоду. Мама Валентини Павлівни їздила товарним потягом у Брянськ, де міняла мило та сірники на лушпиння від картоплі, з якого варився хоч якийсь суп. Але ж усе пережили. І той період життя ще більше додав сили духу малій Валентині. Хоч як було важко, а всі троє дівчат успішно закінчили школу, отримали гарну освіту.
Валентина Трепач закінчила швейне відділення технікуму легкої промисловості і з часом отримала направлення на Чернігівщину – в Прилуки, які вже давно стали для неї рідним містом. Ця вольова жінка ніколи не боялася та не цуралася роботи. І доказом цьому є 57 років безперервного трудового стажу. Працювала майстром швейного виробництва, інженером технологом, головним інженером. А останні 27 років перед заслуженою пенсією – військовим представником на швейних підприємствах Прилук, які виконували спецзамовлення для Міністерства оборони. На фабриці головних уборів шили пілотки, літні костюми, на швейній – ватні куртки і брюки, на «Прилучанці» – літні й зимові костюми, на шкіргалантерейній – сумки. На взуттєвій – черевики, чоботи. За підписаними Валентиною Павлівною документами продукцію відправляли вагонами по всьому Радянському Союзу.
За сумлінну працю та своє «таборове» дитинство Валентина Трепач нагороджена багатьма медалями («За доблесний труд», «За трудову відзнаку», «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни»), ордени «За мужність» ІІІ ступеня та святої княгині Ольги ІІІ ступеня, а також чимало ювілейних нагород.