– Ви думали розширитися та зробити свою фотоструктуру?
– Поки ні. Та й у маленькому місті це зробити важкувато. У великих містах є багато фотостудій, куди клієнти приходять і роблять спеціальні зачіски, одягають шикарні наряди, уявляють себе в різних ролях. У нас таких місць не може бути багато апріорі, а тому фотоструктура не буде дуже затребуваною. Можливо, пізніше це якось і зміниться.
– Але ж фотозйомки є і на природі?
– Так, і найголовніше там – це положення сонця.
– Знімаєте так, щоб сонечко було на долонці?
– О, ні. Так жодного разу не знімав. Головне – це так звана «золота година» – тобто година до світанку та пів години після світанку. Це все приблизно, звісно ж. Усе залежить від пори року. Загалом це найкращий час для зйомки на природі. Модель тоді не мружиться і немає різких тіней.
– І що, люди прокидаються так рано, щоб зніматися в такий час?
– Так, звичайно. Коли хочуть отримати гарні знімки, то прокидаються.
– А тепер, із запровадженням карантину, це змінило якось Вашу роботу?
– Карантин вніс свої корективи, це факт. Сьогодні абсолютно змінюються життєві пріоритети та цінності. Люди не збираються великими компаніями, не святкують свята масово. Тим більше кожен може зробити собі на згадку фото своїм власним ґаджетом. Хай це буде примітивно, але ж згадка залишається. А от за більш професійним і витонченим зразком усі прямують до фотостудій. Зараз для них більш актуальний час.
– Чи пам’ятаєте свою першу фотосесію?
– Так, це було весілля. Я повідомив, що можу знімати весілля і мене запросили. Ми зустрілися, обговорили ідеї, молодята запропонували свої бачення фото, я запропонував свої.
– Ви хвилювалися?
– Не повірите, але пройшло десять років, а я все ще хвилююся щоразу перед зйомкою. Я до кожної зйомки готуюся та переживаю. Я дуже не люблю халтури. Якщо щось робити, то з душею. Звичайно, неможливо всім догодити. І можуть бути нарікання й десь щось не сходитися, не перфект, але намагаюся ставитися до цієї справи наразі більше як до бізнесу, ніж до хобі. Адже якщо ці поняття змішати, тоді буде багато непорозумінь.
– Де мрієте знімати, де ще не були?
– Повноцінно за цей час я не робив ще зйомок за кордоном. Це час і подорожувати, і знімати. Я б хотів спробувати себе більше на цьому плацдармі.
– Чим надихаєтесь, коли Вам треба фотографувати, якщо Ви знімаєте сам?
– Просто так я, на жаль, не можу собі дозволити піти та познімати щось, немає вільного часу. Роблю це в основному, коли подорожую. Тому відповіддю на Ваше питання, звичайно, є природа. Вона дійсно надихає мене.
– Чи можете Ви просто так знімати щось, для себе, чи вже є певна професійна деформація й неможливо не концентруватися?
– О, ні. Я можу спокійно відключатися від роботи і бути вільним, забуватися та знімати собі, як звичайна пересічна людина. Я тільки намагаюся не робити цілу серію з мільйона знімків. Я краще трохи довше почекаю на одному місці та зроблю небагато, але чудових фото.
– Чи були у Вас світлини в одному місці, але з великим проміжком у часі, щоб показати динаміку природи?
– Так, це було на початку кар’єри. Я робив різні експерименти. І такі речі удосконалюють навики й допомагають зрозуміти, що ти шукаєш і що ти хочеш як фотограф.
– Яке Ваше фото запам’яталося Вам найбільше?
– Минулого року я співпрацював із нашим краєзнавчим музеєм. Ми робили виставку з серії фотографій, де жінки, які втратили рідних і близьких в АТО, знімалися в українському народному одязі. Це була фотовиставка «Берегиня пам’яті» – неймовірна та дуже емоційна серія світлин із серйозним образом. Фото зуміли передати емоції жінок, які втратили найдорожче, що мали. Дійсно, від моделей не можна було відвести очей і навіть зараз, через знімок, відчувається їхній важкий біль.
– Ви неодноразово викладали в соцмережі старі світлини нашого міста. Звідки Ваш архів фото Прилук минулого тисячоліття? Це для Вас цінно?
– Це архів, який я збираю вже більше 10 років. Деякі фото – особисто моєї сім’ї, дещо від родичів, знайомих, дещо віднайшов у мережі Інтернет, деякі надані нашим краєзнавчим музеєм. Над зразками цих старих фото часто треба попрацювати, відновити їхню якість. Зазвичай вони зберігаються чорно-білими, але деякі продублював у кольорі. Для мене це дуже захоплива справа. Часто викладаю свої роботи в соцмережі для прилучан. Це подобається багатьом, хто пам’ятає ті часи, або дивиться на все це вперше та ще більше захоплюється рідним містом. Отримую велике задоволення від виконаної роботи.
– Які три слова найважливіші для фотомитця?
– Світло, композиція кадру й удача, щоб піймати чудовий кадр. Пам’ятайте: немає двох однакових кадрів і ніколи того ж самого чудового знімку не повторити двічі. Ви можете зняти одну й ту ж саму людину, той самий час, ту саму локацію, але фото вже буде геть інше. Це удача на один раз. І треба цей шанс ловити одразу!
Оксана Степаненко
