При Вишневецьких у місті існувало ратушне управління. Органом міського самоуправління була Ратуша, до складу якої входили урядовці: війт, два бурмистри та писар. На чолі ратуші стояв війт, якому допомагали бурмистри. Ратуша дбала про належний стан доріг, мостів, вулиць, слідкувала за санітарним станом міста, пожежною охороною, торгівлею. Ратушне управління містом проіснувало до 1782 року, коли старий адміністративно-політичний устрій було остаточно скасовано. З лівобережних і південних українських земель у 1782 році було утворено три намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Чернігівське намісництво складалося з 11 повітів, до нього входив і Прилуцький повіт.
1 лютого 1782 року Прилуки, як центр повіту Чернігівського намісництва, одержали статус міста («города»), а 4 липня того ж року був затверджений герб. У травні 1783 р. Прилуки отримали магдебурзьке право з віддачею на користь винної торгівлі. Цим же наказом від 1783 року було формально завершено оформлення кріпосного права в Україні. Пізніше, в 1785 році, були видані жалувані грамоти дворянству й містам, які остаточно завершили формування «станового» строю самодержавно-кріпосної Росії. Жалувані грамоти дворянству закріпили й законодавчо оформили всі права та привілеї, які дворяни отримали до цього. Грамоти включили в склад російського дворянства козацьку старшину й українських поміщиків. Жалувана грамота закріпила містам структуру населення за станами, поділивши його на 6 категорій. Жалувана грамота декларувала створення в місті «общесословных» органів міського самоуправління: «общегородской думы» і шестигласної думи. Жителі міста вибирали загальну думу на чолі з міським головою терміном на 4 роки. Загальна дума вибирала шестигласну думу (по одному голосу від кожного з 6 станів) і виконавчий орган – міську управу. Компетенція міської думи обмежувалася майже виключно господарськими потребами міста. Уся реальна влада зосереджувалася в руках городничого.
Перед цим в Україні в 1782 році було запроваджено «Учреждения для управления губерниями Российской империи», згідно якого всі губернії та уїзди отримували однакові «учреждения» з однаковим штатом чиновників. Місто виділялося в особливу адміністративну одиницю. У ньому були утворені городовий магістрат та «управа благочиния», якою керував городничий.
Городничий за своїм становищем відносився до категорії служителів, а не урядовців. Він здійснював загальний нагляд за порядком у місті, а також за ув’язненими в міських тюрмах. Прилуцький городничий одержував значне натуральне утримання: «борошна житнього півтори осмачки, гречаного осмачка, пшеничного полосмачки, пшона портрети (четверика), гороху четверик». Крім того, сіль, рибу і 2 крб грішми. При городничому були два осавульчики, які виконували різні доручення: викликали до управи потрібних людей, доставляли папери. У Прилуках двом осавульчикам давали «на шапки та на чоботи по рублю з ратуша». Крім того, були два поштарі, яким на рік видавали по 3 крб, борошна гречаного на місяць по 2 четверики, пшона по гарцю, солі по два фунти. Були в полкових містах і кати. У Прилуках його називали «митр». По системі оплати він отримував «катове городового жалования двадцять рублей; кроме же сего больш ему ничего не давать и на него не собирать».
Згідно «Уставу благочиния», місто належало розділити на частини по 200-700 будинків, а частини на квартали по 50-100 будинків. У кожній частині призначався «частный пристав», а в кварталі – «квартальный надзиратель». У кожній частині повинні були бути «огнегасительные мастера», а в кожному кварталі: сажотрус, підрядчик для утримання та викладення доріг, підрядчик для чищення вулиць і вивезення з вулиць міста нечистот, підрядчик для запалювання ліхтарів по вулицях. Місто було поділене на дві поліцейські частини. У першій частині, куди входили центр міста та передмістя Квашинці, в кінці ХVІІІ ст. налічувалося 475 житлових будинків, а в другій частині, куди входили передмістя Броварки, Кустівці й Плискунівка – 494 будинки. У 1781 р. все населення було переписане за станами. У Прилуках були в наявності: «шляхетських» – 36 дворів, різночинців – 34, духовенства – 8, а усього – 88 дворів, які належали привілейованому стану. Решту населення складали: козаки – 168 хат, міщани – 365 хат, підсусідки – 294 хати. У 1785 році в Прилуках налічувалося купців третьої гільдії – 7, міщан – 3159, козаків – 854, селян державних – 52, селян-кріпаків – 2005, духовенства – 100 душ.
У 80-ті роки місто мало три великі вулиці – Київську, Пирятинську та Роменську. Наприкінці ХVІІІ ст. згадується четверта – Іваницька.
На кінець ХVІІІ ст. у Прилуках було 5 церков. Із них дві муровані – Спасо-Преображенська, яка після пожежі 1781 року стала соборною, та Миколаївська. Решта дерев’яні – Іванівська, Трьохсвятительська, Всесвятська (кладовищенська).
Основним виробництвом у Прилуках на кін. ХVІІІ ст. залишалося ремісництво. Із шести прилуцьких цехів у 80-ті роки цеховий двір мали лише два – кравецький і шевський. Вони були найбагатшими, мали найбільше число членів («братчиків»), а їхні двори відносилися до «свободных» дворів. Крім того, в місті були ремісники й інших спеціальностей. До них можна віднести теслярів, гончарів, малярів, цирульників, «золотарів» тощо. Прилуки були на той час і торговим центром. У місті двічі на тиждень відбувалися торги (базари) і чотири рази на рік ярмарки. До того ж одним із основних видів промисловості на Прилуччині було млинарство. У Прилуцькому повіті на кін. ХVІІІ ст. налічувалося 185 водяних млинів, 61 сукновальний млин і 139 вітряків. По опису О. Шафонського, у 1783 році мануфактура мала 50 суконних і 10 каразейних верстатів.
У ХVІІІ ст. інтенсивно зростав тиск феодалів на селян. Офіційно встановлювалася триденна панщина зі збереженням натуральних і грошових повинностей. Проте важкою повинністю для населення було розквартирування на постій по дворах солдатів та офіцерів російської армії.
У 1831 році, згідно указу Миколи І по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р., було скасовано магдебурзьке право, яке фактично в Україні припинило своє існування після запровадження в 1782 році «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.

Директор музею Тетяна Зоць