Кирилов Євген Миколайович у віці 16 років добровільно пішов до лав Червоної Армії, учасник визволення Криму, Білорусії, Прибалтики.
«Перемогу зустрів на Балтійському морі, на півострові Фріш-Гоф, довжина якого 75 кілометрів. Вранці 9 травня почули стрільбу та крики радості. Навіть у кіно неможливо передати повністю ту мить Перемоги: хто танцював, хто, обіймаючись, плакав від радості, хто, не пам’ятаючи себе від щастя, кричав просто неба. Але ще в цей день мені довелося спостерігати за повітряним боєм нашого «яструбка» і німецького месершміта, який завершився перемогою нашого льотчика».
Ніколи не зітреться з пам’яті день Перемоги і для командира взводу саперного батальйону 2 гвардійської стрілецької дивізії, учасника визволення Ставропольського та Краснодарського краю, Криму, штурму Сапун-Гори та визволення Севастополя, штурму Кенігсберга – Степаненка Миколи Микитовича.
«День Перемоги, 9 Травня ми зустріли у Східній Пруссії, зі сльозами на очах. Раділи, що лишилися живими й сумували за загиблими товаришами. У цей день усі війська з усіх видів зброї давали святковий салют. Це був салют Перемоги, салют радості та щастя, що наша армія розбила такого грізного ворога – фашистську Німеччину».
Визволитель міста Прилуки, колишній командир авіаескадрильї пікіруючих бомбардувальників 36-го гвардійського бомбардувального Берлінського авіаційного полку Терентьєв Володимир Юхимович Перемогу зустрів у небі під Берліном. Для нього то був звичайний ратний день, адже він продовжував здійснювати бойові вильоти під Прагу та в район переправи під Берліном. «Коли в радіонавушниках почув слово Перемога, штурвал мало не вислизнув із рук, радості не було меж. Скоріше б на землю, до друзів!» – згадував ветеран.
Незабутні враження Перемоги на все життя залишилися в пам’яті подружжя Зоценків. Віталій Іванович, учасник визволення Псковської області та Прибалтики, розповідає, що 9 травня 1945 року зустрів у м. Іркутську курсантом артучилища.
«Усі вулиці міста були заповнені жителями, переповненими щастям і радістю, цілу ніч не стихали пісні та салюти. Народ святкував Перемогу. Ми, курсанти, не могли повірити в те, що все скінчилось. Скінчилися наші поневіряння по інших країнах і прийшов довгоочікуваний мир».
Зоценко Галина Родионівна – прилучанка, колишня зв’язкова партизанського загону з’єднання Є.Х. Соколовського, – «Це найщасливіший день у моєму житті. Я з маленькою дитиною була в будинку, коли по радіо оголосили, що війна скінчилась Перемогою радянських військ. Спочатку не могла оговтатись від почутого. А потім, заскочивши в кімнату до батьків, від хвилювання тільки й промовила: «Ви чули? Ви чули? Кінець війні!». На нашій вулиці, а жили ми тоді по вулиці Пушкіна, було чути гомін, сусіди повиходили з будинків, обіймалися та плакали. Сміялися й танцювали, не пам’ятаючи себе від радості. Потім повиносили столи, у кого що було з їжі й почали святкувати Перемогу. Але погляди весь час були прикуті в бік залізниці, кожна родина з нетерпінням чекала своїх рідних».
Стрімко збігають роки. Живих героїв залишилося не так багато, але їхні спогади будуть жити в пам’яті наступних поколінь. Цього року через карантин 75 років Перемоги над нацизмом ветерани відзначатимуть удома. Хай у кожній оселі, де живе ветеран панує тепло і затишок, спокій і впевненість у мирному завтрашньому дні. Саме їх подвиг надихає сучасних воїнів до нових героїчних вчинків. Адже завдячуючи вам, шановні ветерани, і всім, хто віддав своє життя в ім’я миру, ми маємо яскравий приклад незламності духу, сили волі та того, як сильно потрібно любити свою Україну, аби подолати ворога та вибороти Перемогу.
Завідуюча філіалу
ім. О.В. Кошового
Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова
Іващенко Т.О
