Додаткові автобуси в поминальні дні

З 22 по 24 квітня міським маршрутом загального користування №8 «Новий Побут» – «Горова Білещина» курсуватимуть додаткові автобуси. Таке рішення було затверджене на засіданні виконавчого комітету 4 квітня.
Перевезення в поминальні дні здійснюватимуться на загальних підставах, тобто без пільг, адже з перевізниками укладено тимчасові договори.

Не хочуть в армію…

У понеділок, 10 квітня, під час традиційної апаратної наради міського голови стало відомо, що Прилуки зривають строки призову на військову службу, запланованого на квітень-травень 2017 року. Головна причина – небажання військовозобов’язаних служити.
Військовий комісар Прилуцького об’єднаного міського військового комісаріату Іван Черняк повідомив, що плановий обсяг призовників для нашого міста становить 25 осіб. Станом на 10 квітня лише 7 призовників були готові йти на військову службу. При цьому загальна кількість військовозобов’язаних прилучан – майже 600.

25 років – це розквіт сил, молодість, енергійність. Саме з таким ювілеєм 8 квітня місто привітало Прилуцьку школу мистецтв. У залі міського Будинку культури зібралися випускники школи, працівники, викладачі, учні, їхні батьки та велика кількість шанувальників юних талантів на творчому звіті учнів і викладачів під гаслом «Хай повниться піснями Україна, хай буде мир і злагода в серцях!»
Концертну програму розпочала директор школи мистецтв Наталія Ярошенко, котра щиро привітала всіх присутніх та висловила вдячність висококваліфікованому педагогічному колективу, який протягом тривалого часу працює над всебічним розвитком молодого покоління.
Заклад, який уже чверть століття навчає юних особистостей таїнствам мистецьких наук, є гордістю не лише міста Прилуки, а й усієї Чернігівської області. При цьому 25 – тільки початок. Прилуцька школа мистецтв, попри численні нагороди та досягнення вихованців, не припиняє дарувати не лише талант, а й щасливе дитинство кожному із 400 учнів, які відвідують чотири відділення закладу.

Те, що було вчора, – це історія, а історію потрібно знати, пам’ятати та не забувати. 18-20 лютого 2017 року по всій Україні пройшли Дні скорботи по тих кривавих подіях, які відбулися на Майдані в Києві. 20 лютого в нашому місті Прилуки вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні. 9 березня вшанували пам’ять Великого Генія України – Кобзаря Т.Г. Шевченка.
На обох заходах – біля банера Героям Небесної Сотні та пам’ятника Тарасу Шевченку – людей було дуже мало. Можливо, недостатньо була проведена інформаційна робота, а може, це наша з вами громадська байдужість. Про це кожна людина повинна спитати в себе.
Байдужість наша в даний час – на користь ворогу, колаборантам, п’ятій колоні, корупціонерам. Іде агресивна політика Росії проти України. Ми повинні не тільки згадувати, пам’ятати, не забувати ті події, що відбулися в історії нашої України, а й діяти. Суспільство мусить згуртовуватись, а люди – не бути байдужими до того, що робиться в нашому місті, в нашій Державі.
Тільки разом ми сила, тільки в єдності зможемо навести лад в Україні та захистити її від агресивної політики путінської Росії. Для цього потрібно відкинути всі власні амбіції, угамувати свою гординю, поважати думку іншої людини, прислухатись один до одного. І припинити сперечатися, розводити чвари навколо «Гетьманської булави».
А з чого почати? Об’єднання всіх патріотичних сил, небайдужих людей – це починається з підтримки один одного. Слід брати участь у патріотичних заходах, які проходять у нашому місті, в нашій Державі – це показує нашу з вами громадянську активність.

Людство відзначає Воскресіння Христове вже більше двох тисяч років. Із покоління в покоління традиція святкування Великодня розповсюдилася по всьому світу та дійшла до нас. В Україні цей день символізує загальне відродження та оновлення.

«Град» вирішив поцікавитись у прилучан – як у публічних людей, так і в пересічних жителів міста, як вони готуються до Великодня, які секрети, родинні рецепти чи традиції сповідують.

Марія Шабалтас, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, депутат міської ради:  

‑ Для мене Великдень – це не тільки Христове Воскресіння, а й попередній піст. Моя родина постує перший та останній тиждень, адже важко повністю відмовитися від усіх спокус, яких у нашому житті вистачає. Потрібно розуміти, що піст – це не лише обмеження в їжі, а й духовне очищення.

Однією з наших родинних традицій є випікання пасок. Їх я печу сама вже три роки. Яйця фарбую лушпинням із цибулі за народним рецептом. Звичайно, перед Великоднем я причащаюся та сповідуюся. Також ми кожного року йдемо святити пасхальний кошик, а потім розговляємося разом із родиною. А найголовніше те, що всі мають пам’ятати: Великдень – це свято не одного дня, це тижні духових змін.

Марія Зінченко, представник ПМГО «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка»:

‑Спочатку я прибираю в оселі. Потім сама випікаю в печі паски. Вони набагато смачніші за куповані – наповнені вірою, любов’ю та добром. Та й аромат по будинку такий розходиться, що аж серце гріє. Цю традицію предків я підтримую три роки, і хочу передати її своїм дітям. А ще до мене щороку приїздять родичі з Києва. До речі, для них було справжнім дивом – побачити піч. Згодом ми з чоловіком плануємо розмалювати її на український лад, адже традиції потрібно шанувати, берегти й ніколи не забувати.

Ірина Павлютіна, директор телекомпанії «Прилуки»:

‑ У першу чергу, готуючись до Пасхи, ми родиною тримаємо піст. Адже це найголовніше – підготуватися тілесно й духовно. Якщо говорити про звичаї, то ми прибираємо в будинку, готуємо паски, які завжди пече моя мама, фарбуємо яйця.

Оскільки я є керівником телекомпанії, то в пасхальну ніч ми об’їжджаємо всі храми для того, щоб відзняти та показати прилучанам, як проходить служба в кожному храмі міста. Цього року також плануємо побувати на всіх молебнях, посвятити кошик, зустріти перші хвилини Пасхи у своєму домі, а потім поїхати до батьків для того, щоб це найбільше релігійне свято зустріти в колі близьких людей.

Олександр Ананіков, програміст:

‑ Великдень – світле свято. Я дотримуюся традицій: постую всі 40 днів, причащаюся, сповідуюся. Вдома тільки я готую м'ясо, адже це чоловіча справа. А от випіканням пасок займається моя мама.

Ілона Ларіонова, студентка:

– Моя сім'я кожного року готується до цього свята. Але ми не постуємо. За тиждень прибираємо в будинку, закуповуємо продукти, потім печемо паски та фарбуємо яйця. У цей день на столі різноманітні страви: окрошка, голубці, вареники, салати. А взагалі потрібно гарно відсвяткувати й отримати задоволення, щоб спогади гріли душу цілий рік.

Оксана Степаненко, викладач іноземних мов:

‑ Я допомагаю мамі готувати паски та великодні страви. Йду із сім’єю вночі до церкви, щоб перейняти Благодатний вогонь, а потім одразу ж удома, спробувавши смачненького та освяченого, поздоровляю всіх знайомих зі святом.

Юлія Шакура, т. в. о. директора Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка:

– Свято Христового Воскресіння дарує нам приємні клопоти та світлі відчуття. Усі ми стараємося більше посміхатися, зичити всього найкращого всім оточуючим. Як і повинна робити кожна господиня з християнської родини, напередодні свята я печу паски. Вночі йдемо святити великодній кошик, а повернувшись із церкви, запалюємо свічку та розговляємося всією сім’єю. Ці традиції Великодня допомагають людям вірити в краще, згуртовують і додають наснаги.

Наталія Грона, викладач української мови:

‑ Традиційно печу паски, купую щось у будинок (ковдру, набір постільної білизни, рушників для кухні тощо), щоб протягом усього року в нас були нові речі. Тільки з чистими та світлими думками, з веселим настроєм і проханням до Бога, щоб допоміг злагодити добру паску, приступаю до випікання, адже вважається, що від того, чи вдасться паска, залежатиме доля родини на весь рік.

З опитування зрозуміло, що наші земляки шанують і дотримуються пасхальних традицій. Вони щедро наповнюють свої великодні кошики символами життя – пасками та розфарбованими яйцями. Відвідати пасхальне богослужіння зобов’язана кожна православна людина, тому обов’язково сходіть на нічну або денну службу, щоб освятити воду та кошик із продуктами. Світлого всім вам Великодня!

Думками прилучан цікавилися Тамара Бульба та Марина Шевченко

Більш ніж півтора місяця тривали змагання з волейболу серед чоловічих команд за відкритий кубок міста Прилуки. У суботу, 8 квітня, у спортивній залі ДЮСШ відбулася фінальна частина турніру.
Серед 12 команд, які показували свою волейбольну майстерність, визначилася трійка призерів. Третє місце вибороли наші гості з Варви, а от за чемпіонство, як і протягом останніх п’яти років, боролися дві прилуцькі команди – «ТІМ» та «УБР». Цього разу сильнішою виявилася команда «УБР», яка й завоювала кубок. Окремою нагородою був відзначений наймолодший гравець турніру – 15-річний Андрій Петрик із команди «ТІМ».

Уже з першого липня в українській медицині обіцяють початок змін. Задля того, щоб підготувати населення до новацій, 29 березня було проведено брифінг із головними лікарями медичних закладів Прилук під головуванням заступника міського голови Тетяни Фесенко. Виявляється, аспекти реформування торкнуться абсолютно кожного з нас.

ОБИРАЙТЕ НАЙКРАЩИХ
І НАЙБЛИЖЧИХ

Кого останнім часом підводило здоров’я, той на прийомі в амбулаторії чув ненав’язливу пропозицію надати власні паспортні дані, щоб і на випадок майбутніх проблем організму записатися до цього лікаря та не сплачувати консультацію з власної кишені. Таке ж прохання в письмовій формі паралельно з’явилось у вигляді оголошень на інформаційних стендах біля під’їздів багатоповерхівок. Дехто з прилучан розгубився, не до кінця розуміючи, навіщо ця новація, та задаючись питанням: чи не простіше для самого себе її уникнути?
Зі слів головного лікаря Прилуцького міського Центру первинної медико-санітарної допомоги Людмили Слободенюк, кожен прилучанин може укласти угоду із будь-яким сімейним лікарем незалежно від місця реєстрації та розташування амбулаторії. Визначитися необхідно до 1 липня, адже з цього дня має початися нова система фінансування первинної ланки медичних закладів, за якою лікарі отримуватимуть заробітну плату за фактичною кількістю укладених угод. А той, хто не встигне завітати в амбулаторію з паспортом або хоча б зв’язатися з обраним спеціалістом у телефонному режимі, насправді буде змушений платити за надану допомогу самотужки.
Відтак неважливо, де мешкає людина, вона може записатися до лікаря хоч і з найбільш віддаленого мікрорайону. Головне, щоб до фахівця була довіра. Втім, Людмила Слободенюк порадила враховувати й географічний фактор: чим доступніший лікар, тим швидше він устигне відреагувати в потрібний момент. Поки що Центр первинної медико-санітарної допомоги має у своєму розпорядженні один автомобіль, який де факто не встигатиме на велику кількість викликів. До того ж, невдовзі буде переглянуто перелік причин виклику лікаря додому – із температурою 37,2 зможуть лише по телефону проконсультувати…
Компетентного та досяжного педіатра чи сімейного лікаря для своїх дітей  рекомендувала обрати і Яна Погоріла, головний лікар Прилуцької міської дитячої лікарні. Для укладання угоди необхідно надати свідоцтво про народження дитини та паспорт мами. За її ж словами, дільничні педіатри й надалі прийматимуть у поліклініці, тож дитяча лікарня всупереч усім невеселим перспективам залишається в нинішньому статусі та продовжує працювати за незмінною адресою.

«МЕДИЧНИЙ ТУРИЗМ»
У ГОСПІТАЛЬНОМУ ОКРУЗІ

Нарешті це таки сталося: Прилуки офіційно названі центром госпітального округу.
Як повідомила головний лікар Прилуцької центральної міської лікарні Лариса Івченко, по Чернігівській області визначено межі чотирьох госпітальних округів. Один із них – Прилуцький – охопить мережу медичних закладів Прилук, Прилуцького, Срібнянського, Варвинського, Талалаївського та Ічнянського районів. Нова мережа почне функціонувати вже в наступному році, що передбачає фінансування медицини з окремого спеціального фонду.
Якщо із запровадженням даного кроку медичної реформи міський бюджет зітхне з полегшенням, то малому та середньому бізнесу в Прилуках можна розраховувати на новий стимул. Лариса Івченко спрогнозувала розвиток у місті нового явища під назвою «медичний туризм». До лікарні інтенсивної допомоги з потужним медобладнанням і висококваліфікованими кадрами, що за нормативними вимогами має функціонувати в центрі госпітального округу, приїздитиме чимало пацієнтів із сусідніх районів, а родичі, які будуть їх відвідувати, матимуть потребу в послугах тимчасового перебування – від місця ночівлі до відвідин їдальні чи продуктового магазину.

Олександр Бойко