Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у сфері телебачення. За 91 рік свого існування цей засіб масової інформації вдало трансформувався в окремий вид мистецтва, тому всіх його представників можна сміливо вважати митцями: митцями слова, митцями зображення. Для них заробітна плата, супутня популярність є другорядними речами, адже телебачення – це поклик душі, єдиний та незмінний.
Прилукам пощастило, ми маємо потужну інформаційну мережу, а відтак і досить солідну армію медійників. Ось уже 22 роки на його передовій залишається КП ТК «Прилуки». Саме в цих надрах продовжують куватися регіональні «акули пера», «чарівники кадру», «володарі блакитних екранів». Саме тому колектив каналу «Прилуки» – це симбіоз досвіду та юнацького запалу. У творчій родині завжди знайдеться місце для закоханої в телебачення молоді, на сьогодні солідний відсоток команди ТК «Прилуки» – це випускники Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу. Завдяки місцевому каналу вони знайшли себе в журналістиці, операторській справі, монтажі сюжетів.
– Ми – це те, що ми робимо, а якщо так, то я горда за колектив, який очолюю, – розпочинає низку тематичних інтерв’ю директор каналу «Прилуки» Ірина Павлютіна. – Роботу у сфері ЗМІ сьогодні по праву прирівнюють до служби у силових структурах, ми навіть маємо аналогічні привілегії та несемо не меншу відповідальність за свою службу перед суспільством. Інформація – це зброя, й користуватися нею означає бути психологічно готовим до можливих вироків та наслідків. Один у полі, звичайно, не воїн, проте маючи таку професійну та самовіддану команду, я впевнена – ми й надалі залишимося собою! Бажаю всім колегам, а особливо колективу КП ТК «Прилуки» творчої наснаги, любові в усіх її проявах, миру та душевної гармонії.
Години роботи заради кількох хвилин ефіру. Для глядацької аудиторії перегляд чергового випуску новин – це щось звичне, просте та повсякденне, для людей, що стоять за його підготовкою – на кшталт народження витвору мистецтва. Унікального, досконалого, такого, що знайде свого поціновувача. Цей процес набагато складніший, ніж здається, набагато відповідальніший, ніж можна уявити,– та не менш вагомий для суспільства. За ним стоїть четверта влада й із цим даремно сперечатися. Що ж приховується за досконало підібраними кадрами, ідеальним голосом диктора та вдало змонтованими інтерв’ю? Ми часто пов’язуємо телебачення саме із журналістикою – й це правильно, але існує ціла низка професій, які народилися в процесі еволюції ЗМІ. На центральних каналах їх сотні, на регіональних – цю роботу виконують одиниці. Це люди, що існують по той бік кадру – оператори відеозйомки, оператори монтажу, відповідальні за ефір. Про них і поговоримо.
Колектив КП ТК «Прилуки» налічує 24 співробітники, 11 із них – журналісти, за кадром творчого процесу, так чи інакше, залишаються восьмеро. Наймолодшому із них 20 років, найстаршому – 41. Із нагоди професійного свята працівників радіо, телебачення та зв’язку ми разом поблукаємо умовними коридорами телевізійної кухні, відкриємо її секрети та дізнаємося в чому ж полягає та сама ейфорія операторської справи.
У кожного, хто сьогодні відповідає за технічний вимір каналу «Прилуки» є своя особлива історія знайомства, різні й терміни стосунків. Найдосвідченіший оператор телекомпанії Володимир Костенко пишається своїм 19-тирічним стажем роботи. День, коли пов’язав своє життя з професією оператора, пам’ятає як сьогодні.
– Із самого дитинства мріяв бути фотографом, цим хобі захоплювався й у школі, паралельно відвідував аж два фотогуртки. Подобалось закарбовувати моменти людського життя, хоча в родині ні фотографів, ні операторів не було. Якось зрозумів – статики в кадрі мені замало, потрібно шукати динаміку, тому коли в дорослому віці почув про кастинг на місцевому каналі, не вагаючись пішов. Це було 8 серпня 1998 року. Прийшов, а там конкурс на посаду ведучої «Музичної мозаїки» й навколо одні дівчата (посміхається - авт.) З того конкурсу залишилися по цей день нинішній наш директор, наш наставник Ірина Павлютіна, ну і я.
Пишається своєю професійною самореалізацією юний, проте досить перспективний Владислав Нагорний. Усупереч віковим стереотипам хлопець демонструє справжні творчі віражі, при цьому вдало поєднуючи роботу оператора відеозйомки, монтажу та чергового по ефіру. – Я не звик сидіти на одному місці, подобається рухлива робота. Телебачення, я вважаю, найбільше підходить до мого характеру, типу мислення. В офісі на стільці я б однозначно довго не всидів, тому щасливий, що тут працюю. Проте внутрішній пошук зупиняти не планую…
– Це можливість побачити щось нове. Так як ми живемо в досить провінційному містечку, працюючи на іншій роботі, я б ніколи не побував у Верховній Раді, чи на закритому нічному Олімпійському. Регіональне телебачення тільки на перший погляд обмежене територіально, інформаційно, в дійсності воно відкриває солідні можливості побачити все, як воно є насправді, – продовжує думку колеги оператор монтажу, а за необхідністю й відеозйомки, також черговий по ефіру Владислав Колісник. Він прийшов на ТК «Прилуки» одразу після закінчення Прилуцького педагогічного коледжу й завдяки непересічному інтелекту, самокритичності та бажанню працювати одразу став незамінним гвинтиком у складному механізмі телебачення. – Я більше отримую задоволення, коли бачу успіхи своїх колег, коли спостерігаю за їх професійною еволюцією, особливо коли знаю, що я приклав до цього зусилля. Оце надихає найбільше, а свою роботу завжди оцінюю критично. Завжди знаходжу якісь нюанси, які не помітні пересічному глядачу, й стараюся виправитися. Меж для досконалості не існує.
Більше п’яти років надійним фундаментом для ТК «Прилуки» залишається оператор Мстислав Немирович. У статусі «бійця» вихідних днів, нічних зйомок він разом із тим несе незмінну варту святкових ефірів, сміливо працює в екстремальних умовах. – Пам’ятаю, як у липні 2014-го разом із журналістом поїхали в зону АТО, а саме в місто Щастя, що на Луганщині. Зйомку проводив із вікна й потайки, навіть камеру мати при собі заборонялося, проте без відеоматеріалу тоді не залишилися, ухитрився навіть зброю та життя хлопців на блокпостах зафіксувати (тоді ще на касети знімали). Знімав революційні події в Прилуках, коли валили Леніна, тоді навіть камера в натовпі постраждала. Серед екстремальних спогадів – і зйомка в повітрі, на борту літака, що на Ніжинській авіаційній базі. Зізнаюсь, було дуже страшно.
Уявити сьогоднішній контент каналу без реклами просто неможливо. Після кількох років «забуття» вона ефектно повернулася на екрани «Прилук». За таким собі комерційним ренесансом стоїть команда з усього двох талановитих хлопців Дмитра Потіпаки та Олексія Підгайного. Розмежувати коло повноважень кожного вкрай складно, адже в усіх процесах підготовки матеріалу до ефіру вони дублюють один одного. –Ти робиш ті речі, що для звичайних людей здаються магією. Це дає мені відчуття унікальності. Я притримуюся думки, що необов’язково прийти й просто відсидіти свої робочі години, головне – це виконати поставлене завдання. І виконати його так, щоб сподобалося в першу чергу самому собі. Не вважаю, що в моїй професії можна досягти абсолютного максимуму, адже саме прагнення до освоєння нових технік, прийомів робить із тебе професіонала. Часто займаюся самоосвітою, проте до себе ставлюся самокритично. – говорить Дмитро Потіпака.
– У нас рекламний відділ уже розміщується в оновленому кабінеті. Це вже не совковий інтер’єр, а кабінет креативників, а це надихає. А якщо відверто, мені по кайфу, коли на роботі «повний завал», подобається працювати в напруженому темпі, до ночі люблю сидіти, мені іноді навіть хочеться затримати людей на роботі разом із собою, вхопити цей момент. Минулоріч робили «Новорічний вогник» буквально в останній момент, уночі робили, проблем вистачало й ми тут сиділи на бутербродах до 4, до 5 ранку й усе одно кайф. – Не стримує емоцій дійсно багатофункціональний працівник ТК «Прилуки» Олексій Підгайний. Він і ведучий, і автор текстів, і оператор. За багато років роботи на телебаченні став його фанатом, однак цей статус присвоює не собі. – Для мене таким еталоном багатофункціональності, взірцем фанатизму є наш директор Ірина Миколаївна. От вона весь час у роботі, частенько телефонує у вихідні, говорить: «Я оце так подумала, я оце придумала отак, а якщо ми отак зробимо?» Тобто в людини навіть вільного часу від роботи немає, вона постійно в роботі. Це наш еталон фанатизму.
Справжнім «сірим кардиналом» ТК «Прилуки» залишається старший телеоператор Микола Мединський. Це від його вправних рук та гострого розуму залежить чи вийде в ефір черговий випуск новин, він контролює технічний бік роботи каналу та є його абсолютним володарем. – Останні два роки стали для каналу зразковими. Ми змінилися ззовні, ми змінилися зсередини, відчули фінансову стабільність, розширили кордони. У цьому році ми успішно пройшли низку перевірок Національної ради з питань телебачення та радіомовлення й отримали ліцензію на продовження цілодобового мовлення в аналоговому ефірі, залишаючись у цифровому мовленні, чим укотре довели затребуваність у армії наших глядачів.
А на десерт – розваги, проте виключно для тих, хто їх замовляє. Мова про улюблену для тисяч глядачів «Музичну мозаїку». Аби принести свято в кожен дім, не покладаючи рук працює команда тендітних та водночас стресостійких операторів монтажу. Це Оксана Безжон та Наталія Засіменко, вони знають, як звучить ідеальне день народження, якої погоди чекати та про що говорять діти. – Телевізійна кухня геть не така, як я собі уявляла. Тут задіяно стільки людей, і кожен робить щось своє. І взагалі все складніше та курьойозніше, ніж здається. Специфіка створення програми «Музична мозаїка» особлива, адже ти розумієш, що від твоєї роботи залежить чи по справжньому цікавим буде чиєсь свято. Тому поганий настрій залишаєш удома, а втім негатив все одно зникає, коли робиш улюблену справу, – резюмувала Наталія Засіменко.
Надія Величко
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у сфері телебачення. За 91 рік свого існування цей засіб масової інформації вдало трансформувався в окремий вид мистецтва, тому всіх його представників можна сміливо вважати митцями: митцями слова, митцями зображення. Для них заробітна плата, супутня популярність є другорядними речами, адже телебачення – це поклик душі, єдиний та незмінний.
Прилукам пощастило, ми маємо потужну інформаційну мережу, а відтак і досить солідну армію медійників. Ось уже 22 роки на його передовій залишається КП ТК «Прилуки». Саме в цих надрах продовжують куватися регіональні «акули пера», «чарівники кадру», «володарі блакитних екранів». Саме тому колектив каналу «Прилуки» – це симбіоз досвіду та юнацького запалу. У творчій родині завжди знайдеться місце для закоханої в телебачення молоді, на сьогодні солідний відсоток команди ТК «Прилуки» – це випускники Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу. Завдяки місцевому каналу вони знайшли себе в журналістиці, операторській справі, монтажі сюжетів.
– Ми – це те, що ми робимо, а якщо так, то я горда за колектив, який очолюю, – розпочинає низку тематичних інтерв’ю директор каналу «Прилуки» Ірина Павлютіна. – Роботу у сфері ЗМІ сьогодні по праву прирівнюють до служби у силових структурах, ми навіть маємо аналогічні привілегії та несемо не меншу відповідальність за свою службу перед суспільством. Інформація – це зброя, й користуватися нею означає бути психологічно готовим до можливих вироків та наслідків. Один у полі, звичайно, не воїн, проте маючи таку професійну та самовіддану команду, я впевнена – ми й надалі залишимося собою! Бажаю всім колегам, а особливо колективу КП ТК «Прилуки» творчої наснаги, любові в усіх її проявах, миру та душевної гармонії.
Години роботи заради кількох хвилин ефіру. Для глядацької аудиторії перегляд чергового випуску новин – це щось звичне, просте та повсякденне, для людей, що стоять за його підготовкою – на кшталт народження витвору мистецтва. Унікального, досконалого, такого, що знайде свого поціновувача. Цей процес набагато складніший, ніж здається, набагато відповідальніший, ніж можна уявити,– та не менш вагомий для суспільства. За ним стоїть четверта влада й із цим даремно сперечатися. Що ж приховується за досконало підібраними кадрами, ідеальним голосом диктора та вдало змонтованими інтерв’ю? Ми часто пов’язуємо телебачення саме із журналістикою – й це правильно, але існує ціла низка професій, які народилися в процесі еволюції ЗМІ. На центральних каналах їх сотні, на регіональних – цю роботу виконують одиниці. Це люди, що існують по той бік кадру – оператори відеозйомки, оператори монтажу, відповідальні за ефір. Про них і поговоримо.
Колектив КП ТК «Прилуки» налічує 24 співробітники, 11 із них – журналісти, за кадром творчого процесу, так чи інакше, залишаються восьмеро. Наймолодшому із них 20 років, найстаршому – 41. Із нагоди професійного свята працівників радіо, телебачення та зв’язку ми разом поблукаємо умовними коридорами телевізійної кухні, відкриємо її секрети та дізнаємося в чому ж полягає та сама ейфорія операторської справи.
У кожного, хто сьогодні відповідає за технічний вимір каналу «Прилуки» є своя особлива історія знайомства, різні й терміни стосунків. Найдосвідченіший оператор телекомпанії Володимир Костенко пишається своїм 19-тирічним стажем роботи. День, коли пов’язав своє життя з професією оператора, пам’ятає як сьогодні.
– Із самого дитинства мріяв бути фотографом, цим хобі захоплювався й у школі, паралельно відвідував аж два фотогуртки. Подобалось закарбовувати моменти людського життя, хоча в родині ні фотографів, ні операторів не було. Якось зрозумів – статики в кадрі мені замало, потрібно шукати динаміку, тому коли в дорослому віці почув про кастинг на місцевому каналі, не вагаючись пішов. Це було 8 серпня 1998 року. Прийшов, а там конкурс на посаду ведучої «Музичної мозаїки» й навколо одні дівчата (посміхається - авт.) З того конкурсу залишилися по цей день нинішній наш директор, наш наставник Ірина Павлютіна, ну і я.
Пишається своєю професійною самореалізацією юний, проте досить перспективний Владислав Нагорний. Усупереч віковим стереотипам хлопець демонструє справжні творчі віражі, при цьому вдало поєднуючи роботу оператора відеозйомки, монтажу та чергового по ефіру. – Я не звик сидіти на одному місці, подобається рухлива робота. Телебачення, я вважаю, найбільше підходить до мого характеру, типу мислення. В офісі на стільці я б однозначно довго не всидів, тому щасливий, що тут працюю. Проте внутрішній пошук зупиняти не планую…
– Це можливість побачити щось нове. Так як ми живемо в досить провінційному містечку, працюючи на іншій роботі, я б ніколи не побував у Верховній Раді, чи на закритому нічному Олімпійському. Регіональне телебачення тільки на перший погляд обмежене територіально, інформаційно, в дійсності воно відкриває солідні можливості побачити все, як воно є насправді, – продовжує думку колеги оператор монтажу, а за необхідністю й відеозйомки, також черговий по ефіру Владислав Колісник. Він прийшов на ТК «Прилуки» одразу після закінчення Прилуцького педагогічного коледжу й завдяки непересічному інтелекту, самокритичності та бажанню працювати одразу став незамінним гвинтиком у складному механізмі телебачення. – Я більше отримую задоволення, коли бачу успіхи своїх колег, коли спостерігаю за їх професійною еволюцією, особливо коли знаю, що я приклав до цього зусилля. Оце надихає найбільше, а свою роботу завжди оцінюю критично. Завжди знаходжу якісь нюанси, які не помітні пересічному глядачу, й стараюся виправитися. Меж для досконалості не існує.
Більше п’яти років надійним фундаментом для ТК «Прилуки» залишається оператор Мстислав Немирович. У статусі «бійця» вихідних днів, нічних зйомок він разом із тим несе незмінну варту святкових ефірів, сміливо працює в екстремальних умовах. – Пам’ятаю, як у липні 2014-го разом із журналістом поїхали в зону АТО, а саме в місто Щастя, що на Луганщині. Зйомку проводив із вікна й потайки, навіть камеру мати при собі заборонялося, проте без відеоматеріалу тоді не залишилися, ухитрився навіть зброю та життя хлопців на блокпостах зафіксувати (тоді ще на касети знімали). Знімав революційні події в Прилуках, коли валили Леніна, тоді навіть камера в натовпі постраждала. Серед екстремальних спогадів – і зйомка в повітрі, на борту літака, що на Ніжинській авіаційній базі. Зізнаюсь, було дуже страшно.
Уявити сьогоднішній контент каналу без реклами просто неможливо. Після кількох років «забуття» вона ефектно повернулася на екрани «Прилук». За таким собі комерційним ренесансом стоїть команда з усього двох талановитих хлопців Дмитра Потіпаки та Олексія Підгайного. Розмежувати коло повноважень кожного вкрай складно, адже в усіх процесах підготовки матеріалу до ефіру вони дублюють один одного. –Ти робиш ті речі, що для звичайних людей здаються магією. Це дає мені відчуття унікальності. Я притримуюся думки, що необов’язково прийти й просто відсидіти свої робочі години, головне – це виконати поставлене завдання. І виконати його так, щоб сподобалося в першу чергу самому собі. Не вважаю, що в моїй професії можна досягти абсолютного максимуму, адже саме прагнення до освоєння нових технік, прийомів робить із тебе професіонала. Часто займаюся самоосвітою, проте до себе ставлюся самокритично. – говорить Дмитро Потіпака.
– У нас рекламний відділ уже розміщується в оновленому кабінеті. Це вже не совковий інтер’єр, а кабінет креативників, а це надихає. А якщо відверто, мені по кайфу, коли на роботі «повний завал», подобається працювати в напруженому темпі, до ночі люблю сидіти, мені іноді навіть хочеться затримати людей на роботі разом із собою, вхопити цей момент. Минулоріч робили «Новорічний вогник» буквально в останній момент, уночі робили, проблем вистачало й ми тут сиділи на бутербродах до 4, до 5 ранку й усе одно кайф. – Не стримує емоцій дійсно багатофункціональний працівник ТК «Прилуки» Олексій Підгайний. Він і ведучий, і автор текстів, і оператор. За багато років роботи на телебаченні став його фанатом, однак цей статус присвоює не собі. – Для мене таким еталоном багатофункціональності, взірцем фанатизму є наш директор Ірина Миколаївна. От вона весь час у роботі, частенько телефонує у вихідні, говорить: «Я оце так подумала, я оце придумала отак, а якщо ми отак зробимо?» Тобто в людини навіть вільного часу від роботи немає, вона постійно в роботі. Це наш еталон фанатизму.
Справжнім «сірим кардиналом» ТК «Прилуки» залишається старший телеоператор Микола Мединський. Це від його вправних рук та гострого розуму залежить чи вийде в ефір черговий випуск новин, він контролює технічний бік роботи каналу та є його абсолютним володарем. – Останні два роки стали для каналу зразковими. Ми змінилися ззовні, ми змінилися зсередини, відчули фінансову стабільність, розширили кордони. У цьому році ми успішно пройшли низку перевірок Національної ради з питань телебачення та радіомовлення й отримали ліцензію на продовження цілодобового мовлення в аналоговому ефірі, залишаючись у цифровому мовленні, чим укотре довели затребуваність у армії наших глядачів.
А на десерт – розваги, проте виключно для тих, хто їх замовляє. Мова про улюблену для тисяч глядачів «Музичну мозаїку». Аби принести свято в кожен дім, не покладаючи рук працює команда тендітних та водночас стресостійких операторів монтажу. Це Оксана Безжон та Наталія Засіменко, вони знають, як звучить ідеальне день народження, якої погоди чекати та про що говорять діти. – Телевізійна кухня геть не така, як я собі уявляла. Тут задіяно стільки людей, і кожен робить щось своє. І взагалі все складніше та курьойозніше, ніж здається. Специфіка створення програми «Музична мозаїка» особлива, адже ти розумієш, що від твоєї роботи залежить чи по справжньому цікавим буде чиєсь свято. Тому поганий настрій залишаєш удома, а втім негатив все одно зникає, коли робиш улюблену справу, – резюмувала Наталія Засіменко.
Надія Величко
На Прилуччині внаслідок нещасних випадків загинуло двоє людей
На одного чоловіка впало дерево, яке розкололося навпіл, інший постраждалий обрізав гілки та впав із висоти.
Зранку 5 листопада до поліції надійшло повідомлення, що 61-річного чоловіка на смерть привалило деревом. На місце події негайно прибула слідчо-оперативна група Прилуцького відділу поліції та медики, які, на жаль, уже не змогли допомогти травмованому. Чоловік проводив видалення зелених насаджень і під час зрубування одного з дерев його стовбур розколовся навпіл та впав прямо на нього.
Того ж дня опівдні у власному господарстві 58-річний мешканець Прилук обрізав гілки на дереві, не втримався та впав із значної висоти. Від отриманих травм чоловік загинув на місці. Обставини загибелі постраждалого встановлюють слідчі.
28 жовтня на території заводу «Будмаш» почав свою роботу перший у Прилуках Молодіжний центр. На даний час в Україні більше 100 подібних центрів, які користуються неабиякою популярністю серед молоді. Насамперед – це вільний простір, де молоде покоління може безкоштовно, цікаво й змістовно провести час. У нашому місті ця подія відбулася завдяки команді ГО «Українська громадська рада». «Наша мета – створити один із найкращих молодіжних центрів України саме в Прилуках», – говорить голова правління УГР Юлія Капран.
На відкриття завітала директор Департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації Лемеш Ніна Петрівна, яка привітала учасників команди, побажала натхнення та творчих успіхів. Також до урочистостей долучилась головний спеціаліст у справах сім’ї та молоді Прилуцької міської ради Олена Опанасенко. Було приємно бачити велику кількість гостей, які завітали до Молодіжного центру. Особливою гордістю для команди стали захоплені відгуки відвідувачів щодо креативного оформлення приміщення. Активісти УГР власними руками створювали інтер’єр центру, щоб він був максимально функціональним та надихаючим. Молодіжний центр обладнаний необхідною апаратурою для проведення масових заходів, презентацій, тренінгів, а також настільними іграми та іншими цікавинками для змістовного дозвілля та неформального спілкування.
Серед видатних особистостей, чиє ім’я пов’язане з містом Прилуки, є постать видатного математика, академіка АН України Пфейффера Георгія Васильовича, який народився 24 жовтня 1872 року в с. Сокиринці. Батько, Август-Вільгельм, був керуючим у Галаганівському маєтку, а мати, Евеліна Львівна, – власниця двох садиб у Прилуках: на міському вигоні та по вулиці Вокзальній. Це майно в 1917 році перейшло у власність Георгія–Фердинанда Пфейффера.
Початкову освіту Георгій здобув у Прилуцькій чоловічій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. У виданій після навчання в гімназії характеристиці вказується: «При ровном, мягком, добром характере очень спокоен и рассудителен. Кроме склонности к постоянному труду и привычки к аккуратности во всем другом, склонностей и привычек не обнаружил. Благовоспитан и очень выдержан. Уроки приготовлял с редкою добросовестностью. Письменные работы исполнял с большим усердием и аккуратностью.… С особенным интересом занимался древними языками и математикой. Способностей хороших. Сын состоятельного иностранца». Після гімназії навчання продовжив у Київському університеті, а по його закінченні був залишений при цьому навчальному закладі для підготовки до професорської діяльності. Протягом 1899-1909 років викладав у Київському політехнічному інституті, а з 1909 по 1946 рік – у Київському університеті.
Шановні прилучани!
Щиро вітаю вас із професійним святом – Всеукраїнським днем працівників культури та аматорів народного мистецтва!
Наше рідне місто надзвичайно багате талановитими людьми. Творча робота працівників культури та аматорів народного мистецтва Прилук вражає своєю неповторністю, колоритом, невичерпною енергією, різносторонністю, а головне – щирістю. І все це з дня у день, з року в рік ви передаєте нашій молоді, яка демонструє вагомий творчий потенціал на Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах і фестивалях.
Я щиро дякую кожному з вас, шановні фахівці музейної справи, викладачі спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, бібліотекарі, музиканти, театрали за невтомну працю, за збереження й примноження джерел духовності та краси.
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва відзначається 9 листопада разом із Днем української писемності та мови.
Це свято було засноване з метою відзначити вагомий вклад творчих особистостей у відродження української національної культури, розвиток народної творчості, активну культурно-просвітницьку діяльність.
Саме завдяки відданим своїй справі митцям українська культура змогла зберегти свою самобутність, незважаючи на потужні натиски багатьох агресорів, і зайняти гідне місце серед світових культур. Українська культура розкриває нашу сутність та учить нас бути українцями, де б ми не були. Без традиції – нема культури, а без культури – нема нації.
Таким своєрідним центром культури та мистецтва в Прилуках є безумовно міський Будинок культури. Як уже писалося раніше, якраз перед початком нового навчального року крісло директора вдруге зайняв депутат міської ради та відомий у Прилуках культурний діяч Дубовик Олександр Олександрович, який живе творчістю не менше, ніж учасники різноманітних колективів, які є на базі Будинку культури.
В одному з минулорічних номерів газети майже всі ЗМІ Прилук і області писали про те, що директора Прилуцького медичного училища Віктора Рябоволенка викрили на хабарі в розмірі 5000 грн за «допомогу» одному з абітурієнтів при вступі до цього навчального закладу. Кримінальне провадження стосовно В. Рябоволенка вже рік як закрите, але результати його не донесені до наших читачів. Тому багато хто цікавиться, чим же закінчилася ця резонансна справа.
На теперішній час будь-який громадянин може відслідкувати всі судові справи та рішення по ним у Єдиному державному реєстрі судових рішень через мережу Інтернет. Цим способом скористались і ми. І повідомляємо нашим допитливим читачам інформацію по цій справі.
Так, на початку червня 2016 року пан Рябоволенко, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами шляхом обману одного зі своїх абітурієнтів, повідомив, що може посприяти у здачі вступних іспитів, хоча не мав на це відповідних повноважень. Директор пообіцяв надиктувати особисто чи з допомогою когось із членів екзаменаційної комісії необхідні відповіді на екзамені з біології та надати копію екзаменаційного диктанту з української мови, хоча достовірно знав, що наданий ним текст не буде використовуватись під час проведення вступних іспитів, оскільки 18.03.2016 р. перелік диктантів з української мови вже був затверджений приймальною комісією КЗ «Прилуцьке медичне училище». За це він вимагав не більше – не менше 5000 грн.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Будьте на зв'язку з нами
Заголовок
- Чергова допомога захисникам Прокоментуй першим!
- Ветеранська політика в Прилуках Прокоментуй першим!
- Сучасні системи РЕБ та станції підсилення сигналу – БФ «Надія» та Валерій Дубіль продовжують підтримувати ГУР Прокоментуй першим!
- Скільки за тепло і воду заборгували жителі Дослідної? Прокоментуй першим!
- Оригамі – цікаво та просто Прокоментуй першим!
- Чемпіонат України Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 408 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті