Те, що було вчора, – це історія, а історію потрібно знати, пам’ятати та не забувати. 18-20 лютого 2017 року по всій Україні пройшли Дні скорботи по тих кривавих подіях, які відбулися на Майдані в Києві. 20 лютого в нашому місті Прилуки вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні. 9 березня вшанували пам’ять Великого Генія України – Кобзаря Т.Г. Шевченка.
На обох заходах – біля банера Героям Небесної Сотні та пам’ятника Тарасу Шевченку – людей було дуже мало. Можливо, недостатньо була проведена інформаційна робота, а може, це наша з вами громадська байдужість. Про це кожна людина повинна спитати в себе.
Байдужість наша в даний час – на користь ворогу, колаборантам, п’ятій колоні, корупціонерам. Іде агресивна політика Росії проти України. Ми повинні не тільки згадувати, пам’ятати, не забувати ті події, що відбулися в історії нашої України, а й діяти. Суспільство мусить згуртовуватись, а люди – не бути байдужими до того, що робиться в нашому місті, в нашій Державі.
Тільки разом ми сила, тільки в єдності зможемо навести лад в Україні та захистити її від агресивної політики путінської Росії. Для цього потрібно відкинути всі власні амбіції, угамувати свою гординю, поважати думку іншої людини, прислухатись один до одного. І припинити сперечатися, розводити чвари навколо «Гетьманської булави».
А з чого почати? Об’єднання всіх патріотичних сил, небайдужих людей – це починається з підтримки один одного. Слід брати участь у патріотичних заходах, які проходять у нашому місті, в нашій Державі – це показує нашу з вами громадянську активність.
Людство відзначає Воскресіння Христове вже більше двох тисяч років. Із покоління в покоління традиція святкування Великодня розповсюдилася по всьому світу та дійшла до нас. В Україні цей день символізує загальне відродження та оновлення.
«Град» вирішив поцікавитись у прилучан – як у публічних людей, так і в пересічних жителів міста, як вони готуються до Великодня, які секрети, родинні рецепти чи традиції сповідують.
Марія Шабалтас, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, депутат міської ради:
‑ Для мене Великдень – це не тільки Христове Воскресіння, а й попередній піст. Моя родина постує перший та останній тиждень, адже важко повністю відмовитися від усіх спокус, яких у нашому житті вистачає. Потрібно розуміти, що піст – це не лише обмеження в їжі, а й духовне очищення.
Однією з наших родинних традицій є випікання пасок. Їх я печу сама вже три роки. Яйця фарбую лушпинням із цибулі за народним рецептом. Звичайно, перед Великоднем я причащаюся та сповідуюся. Також ми кожного року йдемо святити пасхальний кошик, а потім розговляємося разом із родиною. А найголовніше те, що всі мають пам’ятати: Великдень – це свято не одного дня, це тижні духових змін.
Марія Зінченко, представник ПМГО «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка»:
‑Спочатку я прибираю в оселі. Потім сама випікаю в печі паски. Вони набагато смачніші за куповані – наповнені вірою, любов’ю та добром. Та й аромат по будинку такий розходиться, що аж серце гріє. Цю традицію предків я підтримую три роки, і хочу передати її своїм дітям. А ще до мене щороку приїздять родичі з Києва. До речі, для них було справжнім дивом – побачити піч. Згодом ми з чоловіком плануємо розмалювати її на український лад, адже традиції потрібно шанувати, берегти й ніколи не забувати.
Ірина Павлютіна, директор телекомпанії «Прилуки»:
‑ У першу чергу, готуючись до Пасхи, ми родиною тримаємо піст. Адже це найголовніше – підготуватися тілесно й духовно. Якщо говорити про звичаї, то ми прибираємо в будинку, готуємо паски, які завжди пече моя мама, фарбуємо яйця.
Оскільки я є керівником телекомпанії, то в пасхальну ніч ми об’їжджаємо всі храми для того, щоб відзняти та показати прилучанам, як проходить служба в кожному храмі міста. Цього року також плануємо побувати на всіх молебнях, посвятити кошик, зустріти перші хвилини Пасхи у своєму домі, а потім поїхати до батьків для того, щоб це найбільше релігійне свято зустріти в колі близьких людей.
Олександр Ананіков, програміст:
‑ Великдень – світле свято. Я дотримуюся традицій: постую всі 40 днів, причащаюся, сповідуюся. Вдома тільки я готую м'ясо, адже це чоловіча справа. А от випіканням пасок займається моя мама.
Ілона Ларіонова, студентка:
– Моя сім'я кожного року готується до цього свята. Але ми не постуємо. За тиждень прибираємо в будинку, закуповуємо продукти, потім печемо паски та фарбуємо яйця. У цей день на столі різноманітні страви: окрошка, голубці, вареники, салати. А взагалі потрібно гарно відсвяткувати й отримати задоволення, щоб спогади гріли душу цілий рік.
Оксана Степаненко, викладач іноземних мов:
‑ Я допомагаю мамі готувати паски та великодні страви. Йду із сім’єю вночі до церкви, щоб перейняти Благодатний вогонь, а потім одразу ж удома, спробувавши смачненького та освяченого, поздоровляю всіх знайомих зі святом.
Юлія Шакура, т. в. о. директора Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка:
– Свято Христового Воскресіння дарує нам приємні клопоти та світлі відчуття. Усі ми стараємося більше посміхатися, зичити всього найкращого всім оточуючим. Як і повинна робити кожна господиня з християнської родини, напередодні свята я печу паски. Вночі йдемо святити великодній кошик, а повернувшись із церкви, запалюємо свічку та розговляємося всією сім’єю. Ці традиції Великодня допомагають людям вірити в краще, згуртовують і додають наснаги.
Наталія Грона, викладач української мови:
‑ Традиційно печу паски, купую щось у будинок (ковдру, набір постільної білизни, рушників для кухні тощо), щоб протягом усього року в нас були нові речі. Тільки з чистими та світлими думками, з веселим настроєм і проханням до Бога, щоб допоміг злагодити добру паску, приступаю до випікання, адже вважається, що від того, чи вдасться паска, залежатиме доля родини на весь рік.
З опитування зрозуміло, що наші земляки шанують і дотримуються пасхальних традицій. Вони щедро наповнюють свої великодні кошики символами життя – пасками та розфарбованими яйцями. Відвідати пасхальне богослужіння зобов’язана кожна православна людина, тому обов’язково сходіть на нічну або денну службу, щоб освятити воду та кошик із продуктами. Світлого всім вам Великодня!
Думками прилучан цікавилися Тамара Бульба та Марина Шевченко
Більш ніж півтора місяця тривали змагання з волейболу серед чоловічих команд за відкритий кубок міста Прилуки. У суботу, 8 квітня, у спортивній залі ДЮСШ відбулася фінальна частина турніру.
Серед 12 команд, які показували свою волейбольну майстерність, визначилася трійка призерів. Третє місце вибороли наші гості з Варви, а от за чемпіонство, як і протягом останніх п’яти років, боролися дві прилуцькі команди – «ТІМ» та «УБР». Цього разу сильнішою виявилася команда «УБР», яка й завоювала кубок. Окремою нагородою був відзначений наймолодший гравець турніру – 15-річний Андрій Петрик із команди «ТІМ».
Уже з першого липня в українській медицині обіцяють початок змін. Задля того, щоб підготувати населення до новацій, 29 березня було проведено брифінг із головними лікарями медичних закладів Прилук під головуванням заступника міського голови Тетяни Фесенко. Виявляється, аспекти реформування торкнуться абсолютно кожного з нас.
ОБИРАЙТЕ НАЙКРАЩИХ
І НАЙБЛИЖЧИХ
Кого останнім часом підводило здоров’я, той на прийомі в амбулаторії чув ненав’язливу пропозицію надати власні паспортні дані, щоб і на випадок майбутніх проблем організму записатися до цього лікаря та не сплачувати консультацію з власної кишені. Таке ж прохання в письмовій формі паралельно з’явилось у вигляді оголошень на інформаційних стендах біля під’їздів багатоповерхівок. Дехто з прилучан розгубився, не до кінця розуміючи, навіщо ця новація, та задаючись питанням: чи не простіше для самого себе її уникнути?
Зі слів головного лікаря Прилуцького міського Центру первинної медико-санітарної допомоги Людмили Слободенюк, кожен прилучанин може укласти угоду із будь-яким сімейним лікарем незалежно від місця реєстрації та розташування амбулаторії. Визначитися необхідно до 1 липня, адже з цього дня має початися нова система фінансування первинної ланки медичних закладів, за якою лікарі отримуватимуть заробітну плату за фактичною кількістю укладених угод. А той, хто не встигне завітати в амбулаторію з паспортом або хоча б зв’язатися з обраним спеціалістом у телефонному режимі, насправді буде змушений платити за надану допомогу самотужки.
Відтак неважливо, де мешкає людина, вона може записатися до лікаря хоч і з найбільш віддаленого мікрорайону. Головне, щоб до фахівця була довіра. Втім, Людмила Слободенюк порадила враховувати й географічний фактор: чим доступніший лікар, тим швидше він устигне відреагувати в потрібний момент. Поки що Центр первинної медико-санітарної допомоги має у своєму розпорядженні один автомобіль, який де факто не встигатиме на велику кількість викликів. До того ж, невдовзі буде переглянуто перелік причин виклику лікаря додому – із температурою 37,2 зможуть лише по телефону проконсультувати…
Компетентного та досяжного педіатра чи сімейного лікаря для своїх дітей рекомендувала обрати і Яна Погоріла, головний лікар Прилуцької міської дитячої лікарні. Для укладання угоди необхідно надати свідоцтво про народження дитини та паспорт мами. За її ж словами, дільничні педіатри й надалі прийматимуть у поліклініці, тож дитяча лікарня всупереч усім невеселим перспективам залишається в нинішньому статусі та продовжує працювати за незмінною адресою.
«МЕДИЧНИЙ ТУРИЗМ»
У ГОСПІТАЛЬНОМУ ОКРУЗІ
Нарешті це таки сталося: Прилуки офіційно названі центром госпітального округу.
Як повідомила головний лікар Прилуцької центральної міської лікарні Лариса Івченко, по Чернігівській області визначено межі чотирьох госпітальних округів. Один із них – Прилуцький – охопить мережу медичних закладів Прилук, Прилуцького, Срібнянського, Варвинського, Талалаївського та Ічнянського районів. Нова мережа почне функціонувати вже в наступному році, що передбачає фінансування медицини з окремого спеціального фонду.
Якщо із запровадженням даного кроку медичної реформи міський бюджет зітхне з полегшенням, то малому та середньому бізнесу в Прилуках можна розраховувати на новий стимул. Лариса Івченко спрогнозувала розвиток у місті нового явища під назвою «медичний туризм». До лікарні інтенсивної допомоги з потужним медобладнанням і висококваліфікованими кадрами, що за нормативними вимогами має функціонувати в центрі госпітального округу, приїздитиме чимало пацієнтів із сусідніх районів, а родичі, які будуть їх відвідувати, матимуть потребу в послугах тимчасового перебування – від місця ночівлі до відвідин їдальні чи продуктового магазину.
Олександр Бойко
Ранком останнього березневого дня в центрі Прилук гупав барабан, лунала патріотична музика та виголошувалися палкі промови. Прилегла до міської ради територія мала незвичний вигляд і нагадувала витвір сучасного мистецтва: на проїжджій частині – килими та штучні квіти в паперових ящиках, обачіч килимового входу до виконкому – шини, а біля башти з прапорами – паля «для тих, хто краде гроші з бюджету». Живим прикладом символічного призначення кожного з елементів виглядав жовтавий собака, котрий ніби охороняв мерію міста від недобрих замислів.
Це був Міжнародний день театру. Але цього разу він мав гіркий присмак… Прилуки театральні прощалися з режисером МБК, педагогом, засновником і керівником Народного студентського театру «Первоцвіт», керівником театральних студій «Спалах» (ЦТДЮ) та «Стріла» (гімназії №1) Катериною Олександрівною Аніщенко (Котеленець)
Здавалося б, уже все й сказано, лишається додати лише кілька рядків із відзнаками, нагородами та й годі… Тим паче, що й Катерина Олександрівна завжди обирала «тінь» гучних подій, які часто сама створювала зі своїми вихованцями. Але при цьому ніколи не рвалася в перші ряди, не «штурхалася ліктями» за нагороди, вміла радіти малому і тому, що її постановки, номери, ідеї торкають серця глядачів.
То чому ж 27 березня заповнена глядачем зала театру майже три години сміялась і плакала, гучно аплодувала й затамовувала подих, а в фіналі десять хвилин стоячи прощалася з Катериною? Спробуємо ще раз пригадати цю прощальну виставу з красивою жінкою, закоханою в театр, у життя.
Понеділок, 18-00. Зал і балкони продовжують заповнюватися людьми. Впадає в очі «різношерстість» публіки: від солідних і знаних прилучан до дітей (напевне, вихованців Катерини Аніщенко), багато молоді, відомих діячів культури та громадських активістів міста… «Її знали та поважали всі», – народжується висновок. Але чому? Ніколи не займала керівних посад, ніколи не була політичним лідером, взагалі оминала політику, переважно працювала з молоддю й дітьми... 18-15. Три дзвінки… Гасне світло… Пошук відповідей починається.
Серед темної глядацької зали в промені світла з’являється актриса (Анастасія Шестопал). Біла сукня з рукавами-крилами відразу дає асоціацію з дівчиною-душею у шкільному театрі, але в контексті вечора й того, що пані Катерина була ще й керівником шкільного театру, даний образ звучить органічно. Актриса читає поезію Ліни Костенко «Доля», що йде ніби від імені самої винуватиці вечора Катерини. На словах «І я прийняла її як закон…» актриса підіймається на авансцену, «І в мене жодних претензій нема, до долі моєї обраниці…» – відкривається завіса, за нею – зоряно-казковий вигляд (сценічне оформлення Юлії Сікалової). Ніби на п’єдесталі сяє будівля міського театру (МБК), з боків вишуканим плетінням гармонійно поєднані рояль і подіум із музикантами (ансамбль «Фермата», керівник Віталій Кендзерський») і фантастичне на всю сцену зоряне небо.
Актриса-душа зникає на перших звуках мелодії, а за нею вже стоїть солістка МБК Інна Кірічок. Біла сукня артистки продовжує асоціації з душею, яка співає пісню «Хто вас вигадує, дивнії сни?» Текст написаний Катериною Аніщенко в 2012 році до власної постановки казки «Синій Птах» театральною студією «Спалах», ЦТДЮ. На екранах транслюються уривки «Дивних снів»: відеозаписів вистав, композицій, подій, створених «Первоцвітом», «Стрілою», «Спалахом». Варто зазначити, що впродовж усього вечора екрани відігравали значну інформаційно-акцентуючу роль. Саме з них ми дізнаємося, що улюблені автори Катерини – Ліна Костенко, Олена Теліга, Вадим Крищенко, Віталій Іващенко (їхня поезія і звучатиме впродовж вечора), а також багато іншої біографічної інформації.
Пісня плавно перетікає в читання поезії Івана Франка «Якби знав я чари» у виконанні режисера вечора, директора МБК і чоловіка Катерини Артема Аніщенка. Зміст вірша, поєднаний із хореографічними етюдами (Тетяна Харченко і Владислав Пироженко) на музику Ігоря Поклада, задав ноту глибокого суму й відвертості всьому вечору. Відчувся біль втрати щирого кохання… І, як підтвердження цього, прозвучала пісня-присвята Катерині Аніщенко «Маєш крила», написана Максимом Даниленком і виконана автором під гітару.
Оплески… Звук годинника, більше схожий на метроном… Зоряний театр… Зоряне небо… Музика… Вишуканість «Фермати» в поєднанні з читанням Анни Дзядченко поезії «Зорі» Ліни Костенко відривають нас від землі, і ми вже ніби летимо в космосі життя, роздумуючи про його швидкоплинність… Із польоту нас повертають у реальність звуки годинника та мелодія пісні Жанни Агузарової «Звезда» (саме ця пісня була лейтмотивом до постановки в 2000 році Катериною Аніщенко п’єси «Незнакомка» за Олександром Блоком). На екранах годинник відмотує стрілки назад, з’являється фото Прилуцького агроколеджу і напис: «Ніна Науменко, голова профспілкового комітету «Монолог про викладача, яка любила театр». І дійсно йде монолог від душі про творчу й чесну жінку, яка любила свій навчальний заклад і майже 30 років життя та праці йому віддала. Колега згадує, як у 1996 році ідею Катерини Олександрівни про створення студентського театру підтримав директор Павло Черніков, як здобували відзнаки та нагороди постановки, як в обласному етапі конкурсу «Вчитель року» (ще один маловідомий факт із життя Катерини) вона задіювала театральні постановки для наочності вивчення матеріалу та як це відзначало обласне журі. Підтвердять ці слова фото дипломів різних конкурсів і фестивалів. Ще багато цікавого та незнаного про Катю-педагога було в цім монолозі, який завершився постановкою «Нашого нового театру» сценічної мініатюри «Сільські бувальщини». Екрани підказали нам, що вперше ця робота була поставлена в «Первоцвіті» 1999 року. Нині ж у ній зіграли останні й улюблені вихованці Катерини Олександрівни Сергій Газярян, Олександр Волошин і Анастасія Кононенко.
Щирий сміх… Оплески… І знов годинник, який ніби відлунює дитячий гамір… Фото ЦТДЮ… «Монолог директора, який був на репетиціях до півночі», на сцені – директор ЦТДЮ та подруга Катерини Тетяна Савченко. Їй важко говорити, бо їхня дружба народилася з чесної та самовідданої роботи на благо дітей. Тетяна Михайлівна згадує вже 15-річну історію театральної студії «Спалах», творчі пошуки й оригінальні режисерські знахідки Катерини Олександрівни. Як усім ЦТДЮ думали, як зробити на маленькій сцені рідного закладу гойдалку, без якої, за словами режисера: «Вистава «Синій птах» не відбудеться», як усі діти чекали осені, аби почати роботу над новорічною казкою і як вона чекала на роботі до півночі власного сина, який закохався в театр. На екрані – фото дипломів і відзнак театру, серед яких переважно Гран-прі та перші місця. І знову маловідомий широкому загалу знайомих і друзів факт: мама Катерини Олександрівни пише вірші, а онукам у дитинстві писала сценарії мініатюр, постановками яких діти були зайняті днями та влаштовували сусідам справжні театральні вечори. Уклін Вам, Ольго Іванівно Горбань, від Тетяни Михайлівни й усіх глядачів у залі, за Вашу доньку! Доказом яскравого таланту Каті-театрального педагога став виступ зразкової театральної студії «Казкар» (ЦТДЮ), керівник якого Юлія Сікалова з 2012 року була актрисою «Первоцвіту». Більше двадцяти талановитих, яскравих юних акторів, здавалося, просто заповнили весь простір глядацької зали своєю світлою позитивною енергією. Стало не просто зрозумілим, а відчутним, що театральна справа живе, має силу й потугу та зовсім скоро розквітне новими барвами, іменами, постановками.
І знов годинник нас повертає до головної теми вечора. Звуки автомобілів… Вир великого міста… На сцені Тетяна Погребняк із «Монологом подруги, з якою творили театр у Прилуках». Яскраві спогади про театральну дружбу двох театрів-одноліток, які вже розміняли третій десяток, про спільні традиції, звички. Схожість доль, смаків цих подруг підкреслюють іще й зовнішня схожість і подібність голосів. Їх завжди плутали й називали сестрами. Таня привідкриває завісу на непублічний період життя Каті – час її боротьби з хворобою, розповідає про велику силу духу, невичерпну любов і доброту, які не змогла забрати недуга, про бажання подруги репетирувати, обговорювати нові творчі плани при цілковитій усвідомленості своєї ситуації… Про здійснене і нездійсненне… Про творчу й чисту душу…
Театр вогню та світла «Агній» (керівник Яна Дробот), який часто задіювала у своїх постановках Катерина Олександрівна, з новим світлодіодним номером ніби повернув нас до космічної подорожі між зірок, і глядач, милуючись цікавими світловими фігурами, мав час іще раз подумати над життям і його цінностями. І, ніби даючи цим роздумам позитивний вектор, народжується музика і звучить поезія Олени Теліги у виконанні Анастасії Кононенко «Життя» та «Ми живемо в багатоповерхівці» Віталія Іващенка у виконанні Діани Будюк.
Годинник набирає темпу… Його звуки все швидші й тривожніші… Зорі… Театр… «Монолог про щиру патріотку», на сцені – актор «Первоцвіту», отаман Прилуцького окремого козацького полку ім. П. Сагайдачного, заступник військового комісара з територіальної оборони Прилуцького ОМВК Андрій Сікалов. Він говорив про те, що відчув на собі. Про вміння Каті виховувати по-жіночому, але справжніх чоловіків, про те, що вона вміла прищепити кращі з якостей козаків, про її щирий та непоказовий патріотизм, про нежіноче вміння тримати удар. Отаман нагадав усім, що його побратим, керівник козацького куреня ім. І. Сірка Роман Зінченко був учасником постановок народних дійств у «Первоцвіті», а після підготовки номеру «Козацькі розваги», елементи до якого шукала Катерина, захопився бойовим гопаком і вже майже десять років навчає молоді покоління козачат-патріотів. Коли на сцені з’явився Михайло Кирпа та прочитав поезію «Я малий без неба» Вадима Крищенка (якого прилуцькому глядачеві відкрила Катерина Аніщенко), дуже переконливо й щиро прозвучали фінальні рядки: «А без батьківщини – я навіки мертвий». Підхопило ці слова акапельне багатоголосся народного фольклорного ансамблю «Горлиця» (керівник Вікторія Лемещенко), у співпраці з яким було відтворено ряд народних обрядів і дійств, поставлено ряд яскравих номерів. Яскравим доказом живих козацьких традицій став показовий виступ козачат куреня ім. І. Сірка. Продовжила тему патріотизму поезія Вадима Крищенка «Лист» у виконанні Єлизавети Кендзерської. Нотою болю війни, яка забрала діда Катерини Олександрівни, стала написана нею у вересні 2016 року пісня до Дня визволення Прилук «Коли пісні ми на землі співали» і виконана Регіною Ганзенко (учениця школи мистецтв, солістка зразкової вокальної студії «Натхнення», керівник Надія Ратинська). Інсценізацію втілив у життя народний театр «Рампа» (керівник Анатолій Кизим).
І знову невпинний звук годинника… Із зоряного космосу з’являється поетеса Лілія Черненко, звучить прекрасний «Монолог подруги про красиву Жінку». Тепер глядача поглинають ці влучні спогади про жіночу дружбу і творчу співпрацю, страхи та мрії, про любов, заздрісників і боротьбу, жіночі слабкості й беззахисність, про світлу пам’ять подруги, про дійсно красиву жінку, гарну доньку, люблячу маму, віддану дружину.
«Незламні» – таку назву мав номер народного театру хореографічної мініатюри «Апломб» (керівник Тетяна Харченко), із засновником і хореографом якого Аллою Прокоф’євою дружила творчо та в житті Катерина. Із цього моменту починається частина вечора, яку можна порівняти хіба що з оголеним нервом. «Спливло життя, як листя за водою. Я пригадала матір молодою…» – з цими словами Ліни Костенко («Маруся Чурай») на сцену вийшла донька Катерини Валерія Котеленець. Зал завмер і ловив кожне слово:
Вона й мені казала: – Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози – не виходь на люди.
Болить душа – не виявляй на вид.
Кодою стала пісня «Материнська любов» Миколи Мозгового у виконанні Валерії. Це був не номер, це був голос доньчиної душі, говорило її серце, а не вуста. Квіти для мами в Міжнародний день театру, які так і лишились лежати на авансцені під усе наростаючі звуки годинника…
На сцені вішак із піджаком… З’являється Артем Аніщенко, вдягає піджак, поправляє зачіску, виходить у промінь до мікрофону… На його обличчі білий грим-маска. Він говорить «Монолог директора, який полюбив». Промова суха, стримана, як в офіційної особи. Говорить про професійні якості режисера МБК, її значний вклад у підняття іміджу очолюваного ним закладу, її новаторські проекти – такі, як перші загальноміські свята «Щедрий вечір! Добрий вечір!», «Ой, на Івана, Ой, на Купала», етно-перформанс «І народилася дитина» в 2015 році, яскраві режисерські концерти «Ювілейний вечір МБК», 70-ліття Великої Перемоги, відкриття ярмарків і фестивалів, концерти до Дня Жінки, святого Валентина та багато інших. Згадує про значні проекти, які вона встигла реалізувати, які вже робила, тяжко хворіючи: народний мюзикл із живим виконанням «Ходить гарбуз по городу», свято 300-ліття села Стрільники та роботу над 8 числом часопису «Прилуки. Фортеця» (редактор Ігор Павлюченко). Але, роздумуючи про те, що й сам автор монологу є вихованцем і чоловіком Катерини Аніщенко, розумієш, що всі його досягнення можна сміливо приписати тій, котра його в свій час «зліпила», яка в нього повірила й пожертвувала багатьма особистими бажаннями та планами заради нього… Закінчує промову словами: «Нам Вас не вистачає! Прилукам Вас не вистачає!» – і йде до вішака. Звучить гітара (Дмитро Потіпака), як у кращі часи «Первоцвіту», випускники якого Олександр Скудний і Олександр Овдієнко співають пісню Сергія Бабкіна «Прилетай».
Тим часом на сцені, знявши грим і костюм директора, Артем Аніщенко приєднується до гурту. За ним ідуть «Первоцвітівці» різних поколінь. Здається, що ось за ними вийде й сама натхненниця та очільниця цієї творчої братії, але… Пісня закінчується, і актори починають спогади про славне театральне життя, плавно це переростає в монолог актора Сергія Радченка, який читає поезію Володимира Набокова в перекладі Катерини Олександрівни «Нас мало, юних і крилатих». Цей неофіційний гімн «Первоцвіта» підхоплюють усі актори. Він звучить життєствердно й ніби народжує ще одну улюблену «Первоцвітівцями» пісню (автор уже зрозумілий) «На нашім побаченні з вами», на фіналі якої долучаються вже всі вихованці театральних студій, очолюваних пані Катериною. Вони тримають у руках великі картки з написами визначних її постановок, подій, досягнень.
Знову цей невпинний годинник… Цього разу він пробиває час… Картки досягнень перевертаються й утворюють великий портрет господарки сьогоднішнього вечора… Падає сніг, як і в день похорону… Глядач підіймається і вже не сяде до кінця вечора, аплодуючи, віддає шану Катерині, і раптом оплески перериває її глибокий чарівний голос: «Мої хороші, любі, милі, рідні дітоньки», – говорить вона всім, хто на сцені та в залі. Цей запис «Берег материнської любові», зроблений нею до того ж самого «Синього птаха» в 2012 році, став своєрідним пророчим посланням у майбутнє, у сьогодення… Оплески… Вихованці розлітаються, і на сцені лишаються вони вдвох: Артем і фото Катерини. Він прощається з нею під пісню «Напитись голосу твого»… Її фото злітає в небо і постає над театром… Звучить «Молитва» Світлани Королько (спеціально для неї Катерина переклала цей текст Булата Окуджави за два тижні до смерті).
Зал не сідає… На коду виходять усі учасники концерту, вихованці, друзі… Їх погляди звернені вгору на фото… На фінальних акордах пісні її фото зникає в небі… Зорі засвітилися яскравіше… Здається, серце зараз може зупинитися від цієї втрати… Віє холодний вітер… Але хтось всемогутній знову заводить годинник, починається новий відлік… Звучить фінальна пісня «А знаєш, все іще буде» з того ж знакового «Синього птаха»…
Вечір лишив по собі глибокі роздуми про те, як мало ми знаємо тих, хто поряд, як мало їх цінуємо та як пізно намагаємося щось змінювати. А ще – народив тривожне питання: що буде далі з театром? Із концертами МБК? Можливо, відповіддю й були фінальні слова «Знов зустрінемося, я точно це знаю», адже подумки кожен собі додав: «Неодмінно зустрінемося! У театрі!»
Климентій Максим
31 березня, на 25 сесії Прилуцької міської ради за ініціативою фракції Радикальної партії Олега Ляшка в Прилуцькій міській раді було одноголосно прийнято звернення до Президента України, Кабінету Міністрів, Голови Верховної Ради, Голови НКРЕКП з вимогою негайно відмінити рішення НКРЕКП, яким введено щомісячну абонплату за підключення до системи газопостачання. З такою пропозицією на сесії виступив голова фракції Радикальної партії Олега Ляшка у Прилуцькій міській раді Віктор Копачевський.
Олігархи, перейшовши межу здорового глузду, накинули на українців черговий тарифний зашморг у вигляді абонплати за газ. Так, із 1 квітня споживачі будуть вимушені платити щомісяця абонентську плату за підключення до системи газопостачання незалежно від фактичного обсягу споживання газу. На догоду енергетичним олігархам цю плату ввела Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг.
31 березня, на 25 сесії Прилуцької міської ради за ініціативою фракції Радикальної партії Олега Ляшка в Прилуцькій міській раді було одноголосно прийнято звернення до Президента України, Кабінету Міністрів, Голови Верховної Ради, Голови НКРЕКП з вимогою негайно відмінити рішення НКРЕКП, яким введено щомісячну абонплату за підключення до системи газопостачання. З такою пропозицією на сесії виступив голова фракції Радикальної партії Олега Ляшка у Прилуцькій міській раді Віктор Копачевський.
Олігархи, перейшовши межу здорового глузду, накинули на українців черговий тарифний зашморг у вигляді абонплати за газ. Так, із 1 квітня споживачі будуть вимушені платити щомісяця абонентську плату за підключення до системи газопостачання незалежно від фактичного обсягу споживання газу. На догоду енергетичним олігархам цю плату ввела Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Будьте на зв'язку з нами
Заголовок
- Боржники військового містечка №12 Прокоментуй першим!
- 11 апаратів гемодіалізу від Благодійного фонду молодіжної ініціативи «Надія» Валерія Дубіля отримали лікарні різних міст Прокоментуй першим!
- Зарано відійшли у вічність… Прокоментуй першим!
- Прилучанка здобула бронзу на чемпіонаті України з боксу Прокоментуй першим!
- Увійшли в опалювальний сезон із мільйонними боргами Прокоментуй першим!
- Допомога обласних депутатів Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 420 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті