Цього року, 31 серпня, виповнилося 94 роки від дня народження Андрія Івановича Буренка.
Відомому прилуцькому художнику та поету дісталося складне та водночас цікаве життя. Воно принесло йому важкі випробовування. У вересні 1942 року Андрія Івановича вивезли до Німеччини, де він був змушений працювати на металооброблювальному заводі. Після звільнення у квітні 1945 року потрапив до Червоної армії, але через кілька днів отримав поранення, яке залишило про себе згадку до кінця днів – два осколки так і не вдалося витягти. А в 1947 році Буренка заарештували за «наклеп на радянську дійсність, схвалення німецького строю та контрреволюційні випади проти вождя народів» і засудили до 10 років таборів. Лише 1954 року відкрилися ворота на волю...
Але водночас, така нелегка доля виховала Андрія Івановича як добру й тактовну людину та подарувала щасливе подружнє життя, улюблену роботу, багатогранну творчість.
А захоплень у митця було вдосталь. З-під його різця вийшло до 200 екслібрисів. Андрій Іванович цікавився історією рідного краю, не тільки художньо оформив музейну газету «Скарбниця», а також дописував до неї краєзнавчі статті.
Його картини відомі не тільки в Прилуках, але й по всій Україні. На початку 1997 року в стінах Прилуцького краєзнавчого музею відбулася персональна виставка Буренка, на якій було представлено до 300 експонатів, які характеризували всю широчінь таланту автора. І вона мала великий успіх серед прилучан.
А яка чудова в нього поезія – милозвучна, без фальші. За підтримки своєї доньки Андрій Іванович видав цілий ряд збірок поезій – «Листопад» (1994), «Зорі над містом» (1995), «Гравюри» (1995), «Шаг влево, шаг вправо» (1996), «Відтінки часу» (1996), «Завод Будмаш» (1997), «Нічого про все» (1998), «Давно затих грім» (1999), «Осіння гілка» (2004), «Гравюри» (2005), «На перехрестях долі» (2005). На жаль, усі збірочки виходили накладом лише по кілька десятків примірників. І звісно, Андрій Іванович вніс дуже багато творчої потужності до прилуцького літературного об’єднання «Сонячні кларнети», членом якого був із 1956 року.
Уже кілька років Андрія Івановича немає з нами. Але він живе й донині у своєму різноплановому творчому доробку, який не перестає вражати нас надією, вірою, добром і світлою аурою автора.
Юрій Кудряшов
