«Михайло Степанович в мене настільки вірив, що буквально через рік занять спортом, сказав: «Поїдеш на Міжнародний старт і привезеш мені слоника»… (а він їх колекціонував)», – згадує Марія, – «тобто він настільки в мене вірив, що, напевно, з часом я й сама почала в себе вірити».
Тепер уже, будучи професійною спортсменкою, просто неможливо не мріяти про Олімпійський п’єдестал. «…Звісно я хочу стати олімпійською чемпіонкою. Це мрія, це вершина. Це не може хтось навіяти. Якщо ти вже почав цей шлях, то повинен іти до кінця. Я переконана, що коли ти робиш щось, то мусиш робити це або на 5, на відмінно, або не робити взагалі», – наголосила Марія, – «… в мене є мрія – Олімпійський п’єдестал, Олімпійські ігри зараз і, звичайно, що це мрія кожного спортсмена».
За роки професійного спорту Марія взяла участь в безлічі чемпіонатів, де найголовнішим є власне забіг, але й про підготовку забувати не можна. На запитання: «Як Ви налаштовуєтесь перед змаганнями?», дівчина щиро розповіла: «Я чомусь думала, що чим більше в мене проходить стартів – тим більш спокійною я буду, але ні. Кожний забіг – це як у перший раз. І ти виходиш на старт ніби, як кажуть, акула, вже 10 років виступаєш, уже є досвід, але все одно кожен раз якісь сумніви, невіра, якісь «а раптом не вийде»… Мене надихає підтримка, віра людей. Навіть якщо я розумію, що все не зовсім гладко, а мені кажуть, що все буде добре, і кажуть це впевнено, дивлячись в очі – то я вірю».
До того ж, як і більшість спортсменів, Марія Миколенко виявилася досить забобонною. На всіх футболках має булавки, може носити червону нитку на руці. Також зізнається, що після кожної реєстрації виходить з лівої ноги, а на старті обов’язково хреститься. «Не знаю наскільки це правда-неправда, допомагає чи ні, але мені так спокійніше», – говорить спортсменка.
Ну і як же у спорті без кумирів, визначних особистостей, на яких хочеться рівнятися. З цього приводу Марія також має власну думку.
«У мене зараз немає кумирів і, в принципі їх ніколи не було. Є люди, яких я поважаю і захоплююсь. Що стосується спортсменів, то в кожного спортсмена можна взяти якусь характеристику, якість, яка мені імпонує, яку я б хотіла мати в собі. Колись я почула таку фразу: «Працюй до тих пір, поки твої кумири не стануть твоїми суперниками». І відразу чомусь згадала про Анну Ярощук. Ця фраза асоціюється в мене саме з нею. Тоді, коли я тільки-тільки пробувала бігати бар’єри, це було в місті Ялта, я побачила її. Мені дуже сподобався її біг, її налаштування на це все, як вона все робила, і мені вона здавалась такою вершиною, такою недосяжною... Трохи пізніше, коли ми бігли в одному забігові, вона сказала, що я нав’язала їй гарну конкуренцію. Для мене це було дуже приємно…», – згадує Марія.
Дійсно, наразі Марія Миколенко може скласти непогану конкуренцію іншим спортсменам, адже перебуває в тридцятці кращих по Україні. Цим невимовно пишається її тренер Михайло Марченко, який, як сам говорить, виховав її «із пелюшок». Хоча 16-річну дівчину й важко назвати немовлям, але для світу спорту, в який її привів тренер, вона була саме такою. У них – усе як у звичайній сім’ї, конфлікти батьків і дітей ніхто не відміняв, але найголовніше – є постійна віра й підтримка.
«… Звичайно, як і в кожній сім’ї у нас є певні розлади. Я вважаю, що я їх виняньчив із маленьких, вони всі до мене прийшли у 14, 15, 16 років. Тобто, прийшли і я їх довів до такого рівня і вважаю, що моє слово – це закон, як сказав – так і повинно бути. Але ж вони дорослішають, ростуть і, цілком закономірно, що в них з’являються свої інтереси, які інколи не співпадають з моїми бажаннями. Головне, що у нас таких різких розмов не буває, але все як і в будь-якій сім’ї – батьки, діти… Вони були ідеальні, коли вони були в пелюшках. Сьогодні, коли вони вже самі мріють про заснування своєї сім’ї, тут уже в нас ідуть якісь, я не скажу, що суперечки, але певні непорозуміння. Я звик до одного, вони намагаються жити по-іншому…», – розповів Михайло Степанович.
Як бачимо, спортивне життя – непросте. Як для спортсмена, так і для тренера, який би професійний та спортивний стаж він не мав. Часто не вистачає віри в себе, мотивації, наснаги. Але Михайло Марченко не з таких. Його мотивують діти. «Це моя найперша мотивація, а вже потім іде підтримка. Коли мені чогось не вистачає, то тоді з’являються такі як Артем Миколайович Рожко».
Уже близько 5 років як спортсмени заключили з Прилуцьким депутатом і меценатом своєрідний меморандум. Він постійно підтримує їх у різноманітних змаганнях, і в підготовці до Олімпіади, фінансово, і, головне, добрим словом.
«Переді мною не стоїть власне ціль, щоб допомогти в спорті чи в будь-чому іншому. Ця допомога для того, щоб дитина досягла якихось результатів. Я це роблю лише тому, що я бачу, що люди хочуть займатися спортом… Я бачу, що в людини є бажання і цього достатньо, щоб повірити в неї й допомогти», – каже Артем Рожко, який надав фінансову підтримку під- опічним Михайла Марченка.
Так, напередодні початку Олімпійських ігор, хочеться побажати нашій Маші гарного виступу. Ми в неї віримо!
Любов Пилипенко, Наталія Литвиненко
