Городяни

Городяни (102)

Середа, Бер. 24 2021

Нагорода знайшла Героя посмертно

22 березня Олександр Миколайович ДЖЕВАГА, батько загиблого воїна АТО/ООС Сергія ДЖЕВАГИ, отримав почесну відзнаку Національної гвардії України.
Військові приїхали до Прилук вручити відзнаку родині Джеваг особисто.
За зразкове виконання службового обов’язку, бездоганну сумлінну службу, відданість Військовій присязі та Українському народові Сергій Джевага отримав відзнаку Національної гвардії України посмертно.
Джевага Сергій Олександрович – солдат резерву Збройних сил України.
Після початку бойових дій пішов добровольцем. Командир мінометного розрахунку 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас».

Детальнiше..

Середа, Бер. 10 2021

0 коментарів

Світла пам’ять спортсмену

Громада нашого міста понесла тяжку втрату — на п’ятдесят дев’ятому році життя помер заслужений майстер спорту Радянського Союзу з легкої атлетики, член Національної збірної СРСР 1979-1985 років, чемпіон Європи з естафетного бігу 4х100м, чемпіон Світових змагань «Дружба», семиразовий чемпіон Радянського Союзу, видатний легкоатлет —

СОКОЛОВ Сергій Володимирович.

Яскрава особистість, професіонал, який віддав усього себе улюбленій справі життя — спорту.
За роки спортивної діяльності неодноразово ставав переможцем та призером чемпіонатів України, СРСР та Європи.
Більше десяти років Сергій Володимирович працював завідувачем сектору з фізичної культури та спорту Прилуцької міської ради.
Світла пам’ять про видатного спортсмена, людини високої моральності й духовності, назавжди залишиться в серцях вдячних прилучан.
Прилуцька міська рада висловлює глибоке, щире співчуття рідним і близьким покійного.

Прилуцька міська рада

Детальнiше..

Середа, Груд. 23 2020

0 коментарів

Вічна пам'ять

ТЯЖКА ВТРАТА

Громада нашого міста понесла тяжку втрату – на вісімдесят третьому році життя помер кавалер Почесної відзнаки Прилуцької міської ради «Честь і Слава», завідувач пологового відділення, знаний громадянин міста Прилуки –
БАРОН Василь Васильович

Яскрава особистість, професіонал, відданий улюбленій справі життя – медицині, – саме таким Василь Васильович увійшов майже в кожну прилуцьку родину, подарувавши багатьом радість материнства й батьківства.
Головне кредо його життя – принципова позиція, вірність справі, відповідальність за результати своєї роботи – стали орієнтирами в професійній діяльності для його колег.
Прилучани втратили досвідченого та висококваліфікованого фахівця, авторитетну, інтелігентну та чуйну людину, життєвий шлях якої є зразком гідності, добропорядності та мудрості.

Детальнiше..

Середа, Лист. 25 2020

0 коментарів

Під прицілом професіонала

Не буду шкодувати час
Всі спогади залишу там,
На діамантових світлинах,
Які всім внукам передам.

А Ви залишаєте фото на згадку? А в ретро-стилі? А з посмішкою?
Сьогодні Максим Дрожніков, прилучанин, фотохудожник зі стажем, розповість трошки про свій світ світлин. Тут не буде довгих розповідей про ретро «Смены» та «Зениты» і також про розкручені селфі з витягнутими губками. Лише автобіографічна розповідь людини, яка не народилася з палким бажанням жити з фотокамерою, а знайшла себе в цьому різнобарвному світі, як той, хто вміє побачити навколо гарне й перевести його у формат фотографії.
Ми всі хоч раз у житті фотографувалися. Різним способом, у різний час. Пам’ятаєте той свій перший фотознімок із коханою людиною? А отой невдалий кадр? Ой, як хочеться його виправити або й узагалі видалити. Але є люди, які вміють робити знімки завжди «комільфо», тобто одразу поцілити в яблучко. Одним словом – професіонали.
Маленька історія про людину, яка зробила себе сама. Максим не вважає себе суперпрофесіоналом, але сьогодні погодився на інтерв’ю, щоб трохи привідкрити для нас завісу свого нетаємничого, але все ж таки дивовижного світу мистецтва – створення фотообразів.

– Чому саме фотографія?
– Це Ваше запитання чи не найпопулярніше. Та тому, що зійшлося все в потрібний час у потрібному місці. Звичайно, коли я прийшов працювати в салон, то повинен був мати якісь навички фотографування. А це, можна сказати, було моє хобі. Особливо в подорожах.
– Тобто це не справа Вашої сім’ї, яка Вам передалася?
– Спеціально ні. Дідусь у мене займався трохи фотографією, але в ті часи багато хто, мріючи піймати чудовий кадр, проявляв плівку самостійно. Я ж тоді був ще маленький і не дуже в це вникав.
– Тож Ви навчалися фотографуванню чи це було просто захоплення?
– Десь років десять тому я зрозумів, що цим буду займатися, а на той час на ринку якраз ще не було таких масових професійних зйомок у залах, наприклад. І потрібні були нові спеціалісти з новим баченням, з новими методами й навиками проведення зйомки. І, звичайно, з надсучасними камерами та пристроями. А коли ти викладаєш приклади своїх робіт у соціальних мережах, інші бачать ці зразки і також бажають мати таку згадку на пам’ять. При цьому я не вважаю себе фотомитцем, але дуже люблю цю справу, живу нею, прагну досягти більшого, постійно навчаюсь і вдосконалююсь.
– Як можна назвати розвиток у цій галузі? Як виглядає прогрес?
– Зараз це все видно по якості зйомки та по обробці фото чи зміні ракурсів, фільтрів. З’явилися гарні фотоальбоми, наприклад, школярам на випускний. Постійно щось нове з’являється і, звичайно, це відображається й на нашій роботі. Неможливо передбачити наш розвиток і розвиток фото, бо це прямо залежить від моди, технологій і розвитку суспільства взагалі. Тому що з’являється нова техніка, конкуренція робить свою справу, а в цьому є свої плюси та мінуси. І треба завжди бачити напрямок, куди рухаєшся, і робити це обізнано.

Детальнiше..

Середа, Жовт. 07 2020

0 коментарів

Пам’яті ветерана

Дуже мало залишається ветеранів Другої світової війни, хто приніс у травневі дні 1945 року довгождану Перемогу.
4 жовтня нинішнього року на 96-му році життя померла шанована в нашому місті людина, учасник бойових дій, ветеран війни та праці, колишній головний інженер Прилуцького виробничого підприємства електромереж ЗАБУЛА Андрій Свиридович.
Народився Андрій Свиридович у грудні 1924 року в Борзнянському районі на Чернігівщині в багатодітній родині. З дитинства пізнав нелегку селянську працю.
У вересні 1943 року був мобілізований до Червоної Армії та зарахований до кулеметного училища одного із запасних полків Першого Українського фронту. Проявив себе хоробрим і сміливим воїном, не раз дивився смерті у вічі. В одному з боїв на Львівщині був поранений і після лікування направлений у мінометний полк, що базувався в Польщі на Сандомирському плацдармі. Даний полк брав участь у боях за міста Бранденбург, Потсдам і Берлін. День Перемоги зустрів у Празі.
У березні 1946 року у званні старшого сержанта був демобілізований. Батьківщина високо оцінила його бойовий шлях, нагородивши двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня, орденом Слави 3-го ступеня, медалями «За взяття Берліна», «За визволення Праги» та ін.

Детальнiше..

Середа, Вер. 23 2020

0 коментарів

Семен Кантур відсвяткував 80-річчя

14 вересня наш місцевий скульптор Семен Тихонович Кантур відсвяткував свій 80-й день народження.
Кожне місто має свою родзинку, свою унікальну рису, яку запам’ятовують подорожуючі, з якою поєднують себе жителі. Семен Тихонович Кантур – людина відома та шанована в Прилуках. Чудові роботи Майстра є в Мінську, Павлограді, Чернігові, Ніжині, Мелітополі.
Саме Семен Кантур додав обличчю Прилук сучасних штрихів, тому що візитівкою міста є його робота – пам’ятник Володимиру Мономаху. А ще він є співавтором єдиного в Україні пам’ятника Тарасові Шевченку - художнику та автором барельєфів, бюстів, меморіальних дошок відомим особистостям: Сергію та Василю Масловим, Левкові Ревуцькому, Сергію Ждановичу, Анатолію Комісарчуку, Івану Тринчуку-Задорожньому, Миколі Куриленку, Георгію Гайдаю, Любові Забашті, Павлу Білецькому-Носенку та багатьом іншим.
Ім’я Семена Кантура асоціюється не тільки з монументальним мистецтвом Прилук. Він сам є частиною культури всього міста.
Саме тому й привітати його до святкової зали Прилуцької школи мистецтв прийшли чимало колег і друзів.

Детальнiше..