№ 45

листопада 2024 року

Городяни

Городяни (102)

Середа, Трав. 03 2017

Із кожним роком все далі в минуле відходять події Другої світової війни, яка коштувала людству величезних матеріальних, людських і моральних втрат. Пізно увечері 8 травня 1945 року в передмісті Берліна було підписано Акт беззастережної капітуляції Німеччини. У тодішньому Радянському Союзі на мить підписання Акта вже настало 9 травня (0 годин 43 хвилини), тому в СРСР святкування Дня Перемоги було встановлено саме 9 числа. Закінчилася ж Друга світова війна 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією імперіалістичної Японії.
Активним її учасником був і наш земляк, мій двоюрідний брат Григорій Іванович Риженко.

МРІЇ, СПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

Народився Григорій 16 березня 1923 року в нашому місті, у сім’ї робітника. Після навчання в школі №6  розпочав свою трудову біографію в 1937 році учнем жерстяника в місцевій артілі «Бляхарі». Стільки світлих мрій визрівало у молодого робітника, та їм не судилося збутися. Усі його плани перервала лиховісна війна…
У вересневі дні 1941 року німецько-фашистські окупанти принесли у місто над Удаєм «новий порядок». Сумний то був час. Два страшні роки окупації довелося пережити юнакові. Бачив, скільки лиха принесла людям війна. Досить часто доносилися до його вуха звуки то близьких, то віддалених пострілів. Фашисти розстрілювали мирних жителів: комуністів і членів їхніх родин ( у районі школи №6), фашистів (на Плискунівці). А рідну сестру Григорія Віру, як і сотні інших юнаків та дівчат, було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
То яким же радісним став день 18 вересня 1943 року, коли місто було визволене від ненависних окупантів!.. Наступного ж дня Григорій Риженко, разом із іншими юнаками, з’явився на призовний пункт, кули прибувало нове поповнення до лав Червоної Армії. Він був направлений у 12 окремий саперний батальйон 136 стрілецької дивізії.

Середа, Квт. 12 2017

Людство відзначає Воскресіння Христове вже більше двох тисяч років. Із покоління в покоління традиція святкування Великодня розповсюдилася по всьому світу та дійшла до нас. В Україні цей день символізує загальне відродження та оновлення.

«Град» вирішив поцікавитись у прилучан – як у публічних людей, так і в пересічних жителів міста, як вони готуються до Великодня, які секрети, родинні рецепти чи традиції сповідують.

 

Марія Шабалтас, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, депутат міської ради:  

‑ Для мене Великдень – це не тільки Христове Воскресіння, а й попередній піст. Моя родина постує перший та останній тиждень, адже важко повністю відмовитися від усіх спокус, яких у нашому житті вистачає. Потрібно розуміти, що піст – це не лише обмеження в їжі, а й духовне очищення.

Однією з наших родинних традицій є випікання пасок. Їх я печу сама вже три роки. Яйця фарбую лушпинням із цибулі за народним рецептом. Звичайно, перед Великоднем я причащаюся та сповідуюся. Також ми кожного року йдемо святити пасхальний кошик, а потім розговляємося разом із родиною. А найголовніше те, що всі мають пам’ятати: Великдень – це свято не одного дня, це тижні духових змін.

 

Марія Зінченко, представник ПМГО «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка»:

‑Спочатку я прибираю в оселі. Потім сама випікаю в печі паски. Вони набагато смачніші за куповані – наповнені вірою, любов’ю та добром. Та й аромат по будинку такий розходиться, що аж серце гріє. Цю традицію предків я підтримую три роки, і хочу передати її своїм дітям. А ще до мене щороку приїздять родичі з Києва. До речі, для них було справжнім дивом – побачити піч. Згодом ми з чоловіком плануємо розмалювати її на український лад, адже традиції потрібно шанувати, берегти й ніколи не забувати.

 

Ірина Павлютіна, директор телекомпанії «Прилуки»:

‑ У першу чергу, готуючись до Пасхи, ми родиною тримаємо піст. Адже це найголовніше – підготуватися тілесно й духовно. Якщо говорити про звичаї, то ми прибираємо в будинку, готуємо паски, які завжди пече моя мама, фарбуємо яйця.

Оскільки я є керівником телекомпанії, то в пасхальну ніч ми об’їжджаємо всі храми для того, щоб відзняти та показати прилучанам, як проходить служба в кожному храмі міста. Цього року також плануємо побувати на всіх молебнях, посвятити кошик, зустріти перші хвилини Пасхи у своєму домі, а потім поїхати до батьків для того, щоб це найбільше релігійне свято зустріти в колі близьких людей.

 

Олександр Ананіков, програміст:

‑ Великдень – світле свято. Я дотримуюся традицій: постую всі 40 днів, причащаюся, сповідуюся. Вдома тільки я готую м'ясо, адже це чоловіча справа. А от випіканням пасок займається моя мама.

 

Ілона Ларіонова, студентка:

– Моя сім'я кожного року готується до цього свята. Але ми не постуємо. За тиждень прибираємо в будинку, закуповуємо продукти, потім печемо паски та фарбуємо яйця. У цей день на столі різноманітні страви: окрошка, голубці, вареники, салати. А взагалі потрібно гарно відсвяткувати й отримати задоволення, щоб спогади гріли душу цілий рік.

 

Оксана Степаненко, викладач іноземних мов:

Я допомагаю мамі готувати паски та великодні страви. Йду із сім’єю вночі до церкви, щоб перейняти Благодатний вогонь, а потім одразу ж удома, спробувавши смачненького та освяченого, поздоровляю всіх знайомих зі святом.

 

Юлія Шакура, т. в. о. директора Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка:

– Свято Христового Воскресіння дарує нам приємні клопоти та світлі відчуття. Усі ми стараємося більше посміхатися, зичити всього найкращого всім оточуючим. Як і повинна робити кожна господиня з християнської родини, напередодні свята я печу паски. Вночі йдемо святити великодній кошик, а повернувшись із церкви, запалюємо свічку та розговляємося всією сім’єю. Ці традиції Великодня допомагають людям вірити в краще, згуртовують і додають наснаги.

 

Наталія Грона, викладач української мови:

‑ Традиційно печу паски, купую щось у будинок (ковдру, набір постільної білизни, рушників для кухні тощо), щоб протягом усього року в нас були нові речі. Тільки з чистими та світлими думками, з веселим настроєм і проханням до Бога, щоб допоміг злагодити добру паску, приступаю до випікання, адже вважається, що від того, чи вдасться паска, залежатиме доля родини на весь рік.

 

З опитування зрозуміло, що наші земляки шанують і дотримуються пасхальних традицій. Вони щедро наповнюють свої великодні кошики символами життя – пасками та розфарбованими яйцями. Відвідати пасхальне богослужіння зобов’язана кожна православна людина, тому обов’язково сходіть на нічну або денну службу, щоб освятити воду та кошик із продуктами. Світлого всім вам Великодня!

 

Думками прилучан цікавилися Тамара Бульба та Марина Шевченко

Середа, Бер. 29 2017

Доля непередбачувана, навіть трохи жорстока, адже вона – так, саме вона – для кожного приготувала купу випробувань, з якими ми зобов’язані впоратися, щоб перейти на інший етап життя і, звичайно, стати сильнішими. Але коли від нас іде близька людина, йде в небуття, де знайти сили, щоб не впасти духом?..

У понеділок, 27 березня, в міському Будинку культури пройшов вечір пам’яті Катерини Аніщенко – режисера МБК, засновника народного театру «Первоцвіт» і театральної студії «Спалах», педагога. На дійство зібралося безліч людей, які хотіли віддати свою шану подрузі, кумиру та просто талановитій людині.
Розпочала цей вечір Анастасія Шестопал віршем Ліни Костенко «Доля». І не дарма, адже саме ця поетеса була для Катерини Олександрівни улюбленою. Пізніше пролунали ще й такі її поезії: «Зорі» у виконанні Анни Дзядченко та ансамблю «Фермата», «Мати» — Тетяни Погребняк.
Вірші у виконанні молодих виконавців – Анастасії Кононенко, Діани Будюк, Єлизавети Кендзерської – чудово переплітались із присвятою «Маєш крила», яку виконав Максим Даниленко, виступами акторів із народного театру «Первоцвіт», народного аматорського театру «Рампа», народного театру хореографічної мініатюри «Апломб», театральної студії «Казкар», театру «Стріла», театру вогню та світла «Агній», козацького куреня імені Івана Сірка, народного фольклорного ансамблю «Горлиця».

Середа, Бер. 22 2017

Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився любити, пробачати і сюди завжди линули його думки – до рідної домівки.
Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора-викладача малювання й креслення, працює в Дрогобичі на Прикарпатті. У 1971 році Микола Петрович переїхав із сім’єю в Прилуки, почав друкуватися в газеті «Правда Прилуччини».
Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» (1981), «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур-мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б’ється» (1995-1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях пам’яті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

Середа, Бер. 22 2017

До 95-річчя з дня народження Олексія Андрійовича Денисенка

Мало кому в Прилуках із кінця 60-х років ХХ століття не було відоме ім’я Олексія Денисенка, мало хто не чув його захоплюючих розповідей про минуле прилуцького краю, про наших славних предків. Цього приємного, з привітною посмішкою, яка ховалась у довгих козацьких вусах, чоловіка товариші та друзі ласкаво називали «Наш історик».
Олексій Андрійович народився 24 березня 1922 року в селі Дейманівка на Срібнянщині, тут закінчив семирічку, а потім у Срібному десять класів і вступив до військового училища в білоруському містечку Пуховичах. Але мрію отримати професію військового, що давала можливість носити гарну форму й багато подорожувати, раптово обірвала війна. Олексій Андрійович, як командир танково-десантної роти, брав участь у боях на Волховському, Ленінградському, Першому Українському фронтах, в обороні та ліквідації блокади Ленінграда, за що був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І, ІІ ступенів і багатьма медалями. По закінченні війни продовжив службу в Збройних Силах.
Із 1957 року його доля була пов’язана з Прилуками. Як колишній військовий, працював у міському оборонному товаристві, читав лекції з цивільної оборони, патріотичного виховання молоді. Маючи фотографічну пам’ять, детально розповідав про героїзм своїх товаришів у роки Другої світової.

Середа, Лют. 15 2017

Пішла з життя
відома прилучанка, режисер
міського Будинку культури
Катерина Олександрівна Аніщенко

Колектив міського Будинку культури висловлює щиру скорботу з приводу смерті режисера масових заходів МБК Катерини Олександрівни АНІЩЕНКО.
Катерина Олександрівна була знаним висококваліфікованим, талановитим спеціалістом, а також доброю, чесною та порядною людиною, яку ми всі любили. Це величезна втрата й страшна трагедія, яка торкнулася всіх, хто її знав.
Щиро співчуваємо рідним і близьким, усім серцем розділяємо біль важкої втрати, підтримуємо в годину скорботи.
Вічна пам’ять.

Страница 17 из 17

Фото зі статті

Продовжуємо знайомити прилучан із тими, хто призвів до наявності...
Частота компресійного синдрому та гострого пошкодження нирок в...
Однією з найбільших проблем, із якими стикається останні роки...
Депутати Чернігівської обласної ради постійно підтримують...
РЕБи з імерсійною системою охолодження, терморегуляцією та...
На жаль, сьогодні Прилуцька громада знову зібралася біля собору...
ам’яті полеглих є вкрай важливим для Прилуцької громади. Ми...
Нещодавно указами Президента України Володимира Зеленського до...
З лютого 2022 року, після того, як ворог безжально та безпринципно...
22 жовтня міський голова Ольга Попенко провела позачергове...

Хто на сайті

Зараз 487 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

050-916-95-31

Підпишись на нашу розсилку!