«ВЫСШАЯ ВЛАСТЬ В УЕЗДЕ»
Та все ж більшовикам вдалося захопити владу в Прилуках у свої руки. Вперше це відбулось у січні 1918 року. За місяць до того в місті була створена нелегальна більшовицька організація, яка почала готувати повстання проти Центральної Ради.
14 січня 1918 року до Прилук зі сторони Гребінки прибули бронепоїзд і ешелон із загонами Муравйова, які в основному складались із петроградських робітників. На станції був створений так званий військово-революційний комітет. Прибульці, разом зі щойно озброєними 50 місцевими більшовиками, зчинили заколот у місті. За ніч були арештовані всі представники влади та роззброєні гайдамацькі загони.
Ранком 15 січня ревком проголосив себе «высшей властью в уезде». 1 лютого більшовики зібрали з’їзд Рад, на якому було обрано виконком для організації влади в повіті. До складу виконкому увійшли лише більшовики. Їхня влада протрималася в Прилуках два місяці – у середині березня в місті вибухнуло перше антирадянське повстання.
ПІД НІМЦЕМ
Несолодко було жителям нашого краю і в період гетьманування Павла Скоропадського, який очолив Українську Державу 29 квітня 1918 року. Але так склалося, що справжня влада тепер належала не гетьману, а німецьким військам. Німецькі війська, які господарювали на території України, почали забирати хліб і худобу в селян, відбирати награбоване з поміщицьких маєтків майно, нещадно придушувати найменший супротив.
На Прилуччині, як і по всій Україні, розпочалися народні повстання. Під час таких заворушень у 1918 році був спалений Тростянецький палац родини Скоропадських. А ось у містечку Іваниця петлюрівські ватажки Павло Вернигора та Петро Ковтун організували міцний загін, який, об’єднавшись із повстанцями під командуванням отамана Гавришка та ватажка Ангела, 25 листопада 1918 року захопив Іваницю. Звільняючи села та невпинно зростаючи чисельно, повстанські загони йшли до Прилук, куди 1 грудня вступили без бою. У повіті була проголошена влада Директорії, яка проіснувала в місті лише два місяці.
БІЛЬШОВИКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ
26 січня 1919 року в Прилуках почали порядкувати більшовики. І знову ревкоми, реквізиція, націоналізація, конфіскація, масові арешти. Слід зазначити, що й петлюрівці займалися реквізицією і конфіскацією майна в Прилуках, особливо у євреїв. По селах більшовики створили ревкоми та комбіди, які складалися виключно з більшовиків і бідняків. Вони організували селянську бідноту й натравили її на міцних, заможних хазяїв, обізвавши їх куркулями та глитаями.
По всій території України все більше й більше ширилися народні повстання проти радянської влади. Палахкотіли повстання й на Прилуччині. Характерно, що часто піднімали на боротьбу селян представники місцевої інтелігенції, які виступали проти диктатури, насилля, проти нищення національної культури, за вільну й незалежну Україну. Селянські виступи відбулися в багатьох селах нашого краю. Ревкомівці відповіли на ці виступи терором, розстрілами.
БІЛА ГВАРДІЯ
Увірвалася на Прилуччину й білогвардійська армія генерала Денікіна. Більшовики, які на той час господарювали в краї, змушені були відступати. Минаючи непокірну Іваницю, прилуцькі більшовики підпалили село з усіх чотирьох боків. Сталася страшна пожежа, в якій згоріло 330 селянських дворів та увесь хліб нового урожаю.
25 серпня 1919 року денікінські війська увійшли в Прилуки. Вони розігнали міське самоврядування, і влада перейшла до так званого штабу державної варти Прилуцького повіту. Почалися масові грабунки, арешти, знущання. Життя в місті завмерло. Не краще було й на селі. Денікінські банди грабували й розстрілювали селян, силоміць забирали юнаків до армії. Почався масовий супротив грабіжникам, створювались повстанські загони, які боролися проти денікінської влади.
ТЕРОР І ПОВСТАННЯ
Та справжньою бідою стала більшовицька диктатура, яка укріпилась у місті в грудні 1919 року. Керівні органи влади почали видавати нечувано жорстокі накази, згідно з якими розстрілювати на місці, без суду, не тільки спекулянтів, але й тих, хто переховував харчові продукти. У місті бракувало хліба, грошей, палива, поширювалася епідемія тифу. Повністю була паралізована робота залізничного транспорту.
Ревком почав створювати репресивні органи з надзвичайно широкими правами. Знову почали відбирати землю в «нетрудових елементів», хліб у «глитаїв», коней у «несвідомих». На Прилуцький повіт була накладена «продрозкладка»: 1 мільйон пудів хліба, величезна кількість голів рогатої худоби, свиней. Усе це під виглядом допомоги «героїчній Червоній армії та робітникам голодних центрів» вивозилося до Росії.
Ці події призвели до нового вибуху селянських повстань проти радянської влади. На Прилуччині діяли повстанські загони Криворучка, Харченка, Марусі Чорної, Гонти, Чалого, Недобора, Полонського, Тарасевича.
Не оминув Прилуччину й загін махновців, який пронісся нашим краєм 25 квітня 1921 року.
Для придушення повстань було кинуто регулярні війська. Незважаючи на це, повстання не вщухали. Їх вдалося припинити лишень широкомасштабними репресивними заходами владних структур, терором, колективізацією, голодомором.
Так завершився чотирирічний героїчний і водночас трагічний період боротьби за державне відродження України в нас на Прилуччині. Як писав історик, політолог, публіцист Іван Лисяк-Рудницький: «Нема сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, послідовники цієї самої боротьби на новому історичному етапі».
Старший науковий співробітник
Прилуцького краєзнавчого музею
ім. В.І. Маслова Ірина Біленко
