Мова піде про одного з представників відомого роду Горленків, історія якого тісно пов’язана з нашим містом і краєм.
Так, зокрема, як відомо, в газеті «Старожитності» №№5-6 (41-42) за 1993 р. була опублікована стаття Івана Забіяки «Талант у затінку», а трохи раніше, в 1990 p., велику статтю присвятив йому Валерій Шевчук у своїй книзі «Дорога в тисячу років» під назвою «Доля й недоля Василя Горленка».
А ще коротенькі відомості знаходимо про нього в Шевченківському словнику як про українського журналіста, літературознавця, фольклориста й мистецтвознавця, який одним із перших подав інформацію в пресі про рукописи російських повістей Шевченка та є автором статей «Альбоми й малюнки Шевченка в зібранні В.В. Тарновського», «Ілюстрації Шевченка», «Шевченко – живописець і гравер».
А Валерій Шевчук у згадуваній вище книзі подає про В. Горленка висловлювання Євгенії Рудинської в передмові до видання його листування з Панасом Мирним (Київ, 1928), що «він український етнограф, письменник, критик, був близький приятель найвидатніших діячів 80-90-х років і працював разом із ними». І вже від себе доповнює: «В. Горленко був одним із ентузіастів видання «Киевской старины», людиною, яка мусила працювати в українській культурі в дуже важкий для неї час після ганебного указу 1876 року, коли рідне слово офіційно було заборонене, і для того, щоб не мовчати, треба було переходити на російську мову, принаймні в тих жанрах, у яких працював Василь Петрович. Словом, Василь Горленко був одним із тих сподвижників, які врятували нашу культуру від морочного застою».