— На вибори підеш?
– Буде вибір — піду.

Такий настрій невизначеності напередодні місцевих виборів є домінуючим. Пояснення цьому – втома, розчарування, зневіра. Причина такої інертності криється в надмірних сподіваннях на швидкі зміни, вірі в нічим не підкріплений популізм тих, хто черговий раз поділив Україну. Останній плебісцит із зеленим відтінком став початком сонного, бездіяльного стану громад.
Пістряві борди з «новими» обличчями, «професійними» командами та «креативними» лідерами не каталізують прояви пасіонарності. Це схоже навіть не на ступор, а на короткий привал. Хтось прос- то хоче поспостерігати, що цього разу з усього вийде, без нього. Така позиція буде принаймні запорукою відсутності приступів самобичування в майбутньому. Зручно, нічого не скажеш. Але хронометр цокає, календар скидає аркуші, мов жовтневий клен, підводячи нас до двадцять п’ятого числа. Я зовсім не хочу говорити, що це якась визначальна дата, а після неї все кардинально зміниться і, що небо впаде на землю. Ні, проходили це вже багато разів. Що найцікавіше, ми ніколи не були задоволені вибором. Програми кандидатів ми сприймали як справжнє меню, а нам знову приносили недогріту, пересолену страву. Шановні! Лозунг «Вчитися, вчитися і вчитися!» повинен висіти не в школах, а на виборчих дільницях, бо жодні вибори нас так нічого й не навчили.
Будучи депутатом шостого скликання, я пропонував ввести зміни в регламент ради, щоб майбутня кількість прилуцьких депутатів була зменшена з 50 до 34 осіб. Тоді мене не підтримали. Більше того, навіть звинуватили, що це паралізує роботу самоврядного органу. Незважаючи на це, поза моєю волею, та й моїх опонентів, кількість депутатів місцевих рад була змінена на законодавчому рівні. Сьоме скликання було представлене в кількості тридцяти чотирьох обранців громади. Так званого паралічу не сталося, але попри всі закони діалектики кількість не переросла в якість. Та система виборів здивувала багатьох, коли після голосування за «брендові» партії Прилук, виборець не зміг зрозуміти, що там (серед депутатського корпусу) робить той чи інший персонаж. Фокус тодішніх виборів полягав у тому, що за партійною ширмою стояли кандидати, які без тих парткуліс не змогли б і на кілометр підійти до місцевого представницького органу. Я думаю, що не треба тлумачити термін «брендові» партії. У наших Прилуках це традиція — на «Ба» починається і на «Шко» закінчується. Іноді проміж ними вилазило щось синє та Регіональне. Зараз ситуація кардинально не змінилася, відбулася мімікрія, дифузія та дроблення. Лозунги, прапори та «нові» обличчя.

Під час чергового засідання виконавчого комітету, яке відбулося 6 жовтня, вдруге розглянули питання створення в нашому місті нових арт-об’єктів – муралів на стінах будинків.
Як повідомив присутніх начальник управління містобудування та архітектури Віктор Тесленко, одне із звернень надійшло від громадського активіста Олександра Овдієнка про створення муралу, присвяченого 120-ій річниці з дня наро- дження видатного українського актора театру та кіно, народного артиста УРСР Яковченка Миколи Федоровича та 935-ої річниці міста Прилуки. Полотном для даного арт-об’єкта обрано стіну багатоповерхового житлового будинку по вулиці Київській, будинок 313. За словами автора ідеї, дане творіння гарантовано радуватиме око прилучан не менше 10-15 наступних років.
Інше звернення надійшло від Громадської організації «Право на захист» щодо створення ще одного арт-об’єкта – муралу на шкільну тематику на стіні будівлі гімназії №5 імені Віктора Андрійовича Затолокіна по вулиці Вокзальній, будинок 22, згідно наданого ескізу.

На вулицях нашого міста – новинка. Заради безпеки дітей було зроблено дорожню розмітку та створено попереджувальні знаки, які повідомляють, що варто бути обачним і обережним, переходячи дорогу.
Проблема неправильної поведінки на пішохідному переході дуже актуальна, оскільки багато хто не тільки не слідкує за автомобілями поблизу, але й часто поспішає переїжджати «зебру» на велосипеді або ж просто не чує сигналу водія через наявність навушників.
Звернувши свою увагу на таку проблему, вчитель Прилуцької загальноосвітньої школи №2, а за сумісництвом ще й голова Громадського об’єднання «Вишиванка», Артем Бондаренко за власний кошт придбав балони фарби, щоб створити додаткові знаки-нагадування про те, що навіть на «зебрі» може бути небезпечно. Завдяки підтримці знайомих і колег було створено трафарети, з допомогою яких і малювали позначки.
Ще в січні 2020 року Артем звернувся до коллег – членів Громадської ради, щоб ті підтримали звернення адміністрації школи та його Громадської організації про встановлення світлофору або лежачого поліцейського на перехресті перед супермаркетом «Фуршет». Адже саме в тому районі розташована ЗОШ №2, Прилуцький медичний коледж і дитяча бібліотека – заклади, які щодня відвідують юні прилучани. А перехестя являється досить аварійним, різноманітні ДТП там звичне діло. У результаті обговорення дане питання було підтримано Громадською радою, але на чергову сесію його, на жаль, так і не винесли.

У 2020 році початок навчального року ознаменувався пандемією коронавірусу, що внесло свої корективи в нав- чальний процес.
У Міністерстві освіти назвали дати канікул у школярів у навчальному році, що стартував. Діти відпочиватимуть кожен квартал, а тривалість канікул, не беручи до уваги літніх, не повинна перевищувати 30 днів.
За рекомендаціями Міносвіти, осінні шкільні канікули мали б початися 26 жовтня. Але у зв’язку з проведенням місцевих виборів, які відбудуться 25 жовтня, осінні канікули для прилуцьких школярів розпочнуться на тиждень раніше.
Уже стало традицією, що всі загальноосвітні заклади нашого міста є активними учасниками виборчого процесу, адже в кожному з них розміщуються виборчі дільниці. Саме тому, плануючи термін осінніх канікул, управління освіти Прилуцької міської ради врахувало цю обставину.

Ми знайомі з Вами з 09.06.2005 р., коли я Вас прийняв в офісі соцпартії.
Ви звернулися до МК СПУ з проханням надати допомогу в зайнятті вакантного місця директора педучилища. У той час соцпартія саме була в авторитеті, і Ви стали директором.
На виборах у 2015 році Ви йшли на голову міської ради, і знову МК СПУ допоміг Вам. Громадська організація міста «Соціальний захист дітей війни», яку організували соціалісти, налічувала у своїх рядах більше 10 тисяч осіб. Ми призвали їх віддати свої голоси за кандидата-жінку. Без їхніх голосів навряд чи стали б Ви мером міста.
Натомість, по відношенню до них Ви вчинили невдячно. У 2016 році Ви обіцяли зустрітися з ними, і також не дотрималися слова. Постає питання: чого виборці очікували від Вас? Звісно, покращення свого життя, матеріального стану. Цього не сталося. Мінімальні пенсії – 1500-2000 грн, стали більшими комунальні послуги. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» не виконується місцевою владою. Коли чесно подивитися, то себе Ви матеріально не обділили.
У 2016 році Ви оприлюднили декларацію про свої доходи за 2015 рік у газеті «Прилуччина». У газеті ж «Град Прилуки» Ви ні разу свої доходи не показували.
У 2015 році Ваша зарплата в училищі була близько 9,5 тис. грн. Коли стали головою – зар- плата стала 19181 грн, на даний час Ваш дохід, у порівнянні з пенсією дитини війни, збільшився у 20 разів, а ще ж треба додати преміальні, оздоровчі і т. д. … Декларацію про доходи щорічно Ви в газеті «Град Прилуки» не публікуєте. Що, боїтеся виборців?
Вас обрала громада міста не для того, щоб Ви робили ремонт вулиці Київської цілих 5 років, не тільки для вкручування електричних лампочок і спилювання дерев, які садили діти війни, а сухостій стоїть навіть у центрі міста.

У першу суботу жовтня в Україні відзначають День бійця територіальної оборони. Цього ж року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про запровадження ще одного свята – Дня територіальної оборони України.
Згідно з документом, свято започатковане через важливість територіальної оборони в забезпеченні обороноздатності та територіальної цілісності України, роль складових сектора безпеки й оборони та інших суб’єктів, що залучаються до виконання завдань територіальної оборони, а також з метою подальшого розвитку сучасних військових традицій. І відзначатиметься цей День у першу неділю жовтня.
Таким чином, 3 жовтня, з нагоди обох вищезазначених свят, у Прилуцькому об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (ОМТЦК та СП) пройшов урочистий захід, де грамотами та подяками було відзначено кращих бійців окремого батальйону територіальної оборони.

Нова книга письменниці про Густинський монастир, ігуменю Віру, про Бога та час, про життя людини

30 вересня Православна Церква відзначила День пам’яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Для настоятельки Густинського Свято-Троїцького жіночого монастиря матушки Віри (Віри Григорівни Таран) він був особливим і знаковим, адже День тезоіменництва співпав із її славним 75-річним ювілеєм. Ігуменя зустріла його молитвами й духовними радощами, вагомими здобутками та новими планами, бо підбивати підсумки ще рано.
Вона отримала багато квітів, подарунків, щирих вітань і побажань від гостей, архіпастирів, духовенства та сестер, прихожан Густинських храмів і численних паломників, які прибули на свято.
Серед усіх подарунків був один особливий: матушка Віра отримала нову книгу україно-білоруської письменниці, прилучанки Лілії Бондаревич-Черненко «Букет бузку для Ісуса», яка присвячена саме їй, приурочена до її ювілею та була презентована в цей день у стінах Густинської обителі.
Лілія Черненко – член Спілок письменників України, Білорусі. Пише українською, білоруською, російською мовами.
Рівно п’ять років тому, під час такого ж світлого вересневого свята, письменниця подарувала своїй духовній матері книгу «Ігуменя», а ось тепер – зовсім нову. Вона має 324 сторінки, тверду обкладинку, ошатне, витончене поліграфічне виконання, яке перетворило книгу на цілком розкішне подарункове видання (Житомир, видавництво «Book druk»).
Слід зазначити, що цей масштабний творчий проєкт (до речі, як і попередній) був утілений у життя за кошти відомого на Чернігівщині мецената, давнього та вірного друга письменниці Анатолія Мірошниченка.
Книга складається зі щоденникових записів, есеїв «Життя Ісуса» та «Густинських зошитів». Багатопланова розповідь дозволяє письменниці з’єднати в одне ціле простори й часи, зв’язати воєдино земне й небесне, минуле та сьогодення. Вона виводить нас за межі звичайного, буденного, намагаючись разом із читачем відшукати відповіді на деякі важливі питання Православної віри… А ще – ділиться своєю любов’ю до життя та до Господа нашого Ісуса Христа.
Це вже п’ята книга Лілії Черненко, присвячена питанням людини та віри. Хочу зазначити, що не кожен сучасний письменник відважиться написати таке ґрунтовне дослідження з питань православ’я, але ж Лілія Черненко відважилися. Вона вже чверть століття займається медіаслужінням Православній Церкві, Густинському Свято-Троїцькому монастирю, маючи на це благословення.
«Густинські зошити» – це тексти, у яких письменниця розповідає про вплив древньої обителі на долі людей та їхні душі, на життя Прилуцького краю, Чернігівщини й України в цілому, про подвижництво ігумені матушки Віри, яка разом із сестрами та іншими віруючими підняла Густиню з руїн.
Бути настоятелькою, як стверджує письменниця, – покликання, благословення небес, велика відповідальність і жертовність. Скільки за цим стоїть молитов, хвилювань, турбот і безсонних ночей, праць і нервів, знає вона одна. Непросто бути господинею монастиря (він – великий і складний організм). Але несе свій нелегкий хрест матушка Віра гідно, з честю.
Саме їй, цій неперевершеній Жінці, харизматичній Особистості, Черниці, істинній Поборниці Православ’я, і присвячена ця книга. Лілія Черненко полюбила матушку Віру давно, ще тоді, коли монастир не був таким райським куточком на землі, на який із Божою допомогою перетворила його ігуменя. Пані Лілія любила матушку ще тоді, коли вона не мала таких визначних державних і церковних нагород та орденів, бо люблять і шанують не за це… Письменниця у своїй книзі дякує Богові за подаровану їй милість жити біля обителі, відігріватися від житейських снігів у її святих стінах, спілкуватися з матушкою, щоразу пізнавати Густиню заново...

Дуже мало залишається ветеранів Другої світової війни, хто приніс у травневі дні 1945 року довгождану Перемогу.
4 жовтня нинішнього року на 96-му році життя померла шанована в нашому місті людина, учасник бойових дій, ветеран війни та праці, колишній головний інженер Прилуцького виробничого підприємства електромереж ЗАБУЛА Андрій Свиридович.
Народився Андрій Свиридович у грудні 1924 року в Борзнянському районі на Чернігівщині в багатодітній родині. З дитинства пізнав нелегку селянську працю.
У вересні 1943 року був мобілізований до Червоної Армії та зарахований до кулеметного училища одного із запасних полків Першого Українського фронту. Проявив себе хоробрим і сміливим воїном, не раз дивився смерті у вічі. В одному з боїв на Львівщині був поранений і після лікування направлений у мінометний полк, що базувався в Польщі на Сандомирському плацдармі. Даний полк брав участь у боях за міста Бранденбург, Потсдам і Берлін. День Перемоги зустрів у Празі.
У березні 1946 року у званні старшого сержанта був демобілізований. Батьківщина високо оцінила його бойовий шлях, нагородивши двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня, орденом Слави 3-го ступеня, медалями «За взяття Берліна», «За визволення Праги» та ін.