Крилатий вираз легендарного театрала став чи не найхарактернішою цитатою на сесії, причому Станіславським почувалася кожна зі сторін діалогу. Позицію міської влади щодо відсутності предмету розгляду громада сприйняла як приховану загрозу неминучого «переселення» з подальшим зникненням із карти міста найстарішої школи. 2017 року школу №13 чекає ювілейна дата – 150-річчя. Але настрій не надто святковий, коли навчальному закладу вирішили зробити неоднозначний подарунок. З одного боку – міська влада обіцяє зробити якісний ремонт у основному приміщенні, де парадний вхід із середини нагадує витвір сучасного мистецтва з його несподіваними поєднаннями, а термометри в класах показують (станом на 31 січня. – Авт.) 16 за Цельсієм. Інша сторона медалі – мета цієї «акції», котру інакше як благодійною не назвеш, адже за останні півтора десятка років школа не дочекалася жодної міської копійки на ремонт основного приміщення. Натомість у молодшій школі, розташованій в окремому затишному обійсті, ремонти робилися силами батьків і спонсорів, зокрема сусідів із тютюнової компанії. Крім просторого подвір’я, саду та дитячого майданчика, тут є окрема їдальня, а в компактному приміщенні створені всі умови для навчання малечі – класи та спальні із суміжними туалетами, а головне – тепле повітря. Тож якщо влада хоче витратитися на ремонт непристосованого до навчання різних вікових груп дітей приміщення, то чи не заради того, щоб потім забрати туди дітвору з її затишної оселі?
Вірити в щирість переконань батьківської громади влада не збиралася також, вбачаючи в активності громадян чийсь політичний інтерес. Суперечки тривали близько двох годин, і весь цей час літературна премія імені Анатолія Дрофаня доживала свої останні миті. З притаманною йому толерантністю й суто харизматичним напором хотів усіх заспокоїти депутат Олексій Гавриш, чий виступ, як завжди, додав жару в багаття сесійних дебатів.
У підсумку депутатська більшість не підтримала пропозицію Дмитра Пахомова про скликання в Заудаївському мікрорайоні громадських слухань по питанню 13 школи, але молодий обранець мав запасний варіант. Того ж дня він збирався зареєструвати в установленому порядку повідомлення з підписами громадян – громадські слухання можна провести й у такий спосіб.
А тепер питання: чи варто було гратися в чиновництво, щоб нарватися на непохитну стіну громадської рішучості? Можливо, настав час зрозуміти, що народ і є влада?

Олександр Бойко