Городяни (117)
Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю, стійкістю та вірою в Перемогу військовослужбовці ЗСУ захищають свою Батьківщину та її народ. Проте кожен синьо-жовтий прапор, який ми піднімаємо над звільненим селом чи містом, має ціну – це десятки таких самих прапорів на кладовищах, страждання, біль, несправедливість, втрати. Це щоденна жорстока реальність.
22 липня прилучани знову зібралися в самому центі міста біля Собору Різдва Пресвятої Богородиці, аби провести в останню дорогу свого земляка – Героя, життя якого відібрала безжальна війна.
Тепер йому навіки 37… Військовослужбовець, молодший сержант Збройних Сил України, Бодянський Сергій Михайлович лише 16 липня відзначив свій день народження, а вже наступного дня його молоде та повне мрій і сподівань життя обірвала російська орда. Повернувся Герой додому «на щиті».
Народився Сергій Бодянський 16 липня 1986 року в місті Прилуки. Навчався в загальноосвітній школі №10. У 2001 році після шкільного навчання вступив до Прилуцького професійно-технічного училища. У 2004 році успішно його закінчив і здобув освіту за спеціальністю електромонтажник силових мереж та електроустаткування.
Строкову військову службу проходив у місті Вишгород. Сергій працював водієм в управлінні ветеринарної медицини, пізніше був торговим представником.
Прийшов той чорний час, коли Прилуччина мало не щодня хоронить Героїв, які гинуть у російсько-українській війні, віддаючи своє життя за наш із вами спокій.
15 липня прилучани провели в засвіти Воїна-захисника, життя якого обірвала жорстока війна – старшого солдата Збройних Сил України ГУЛАКА Анатолія Михайловича.
Народився Анатолій Гулак 5 лютого 1980 року в місті Прилуки. Навчався в загальноосвітній школі №10. Після закінчення вступив до Ладанського середнього професійно-технічного училища на спеціальність столярна справа. Працював на різних підприємствах, а також був охоронцем у будівельній організації.
Анатолій Гулак, взявши до рук зброю, обрав нелегкий шлях боротьби за рідну Батьківщину. У 3 механізованій бригаді військової частини А4773 зарекомендував себе з позитивного боку. До виконання службових обов’язків і поставлених задач ставився дуже відповідально. Був небайдужим до життя військового колективу.
Знову в Прилуки прийшла сумна звістка, яка чорним крилом огорнула всю нашу громаду. Безжальна війна забрала життя українських воїнів. Справжніх патріотів, захисників. З болем, гіркотою та сльозами 12 липня прилучани попрощалися зі своїми Героями – загиблими військовослужбовцями Збройних Сил України
КУЛІЄМ Валентином Івановичем,
ЛАНЕВИЧЕМ В’ячеславом Володимировичем,
ШЕНЕМ Дмитром Валерійовичем.
(на фото зліва направо)
Три різні долі, три життя, які за покликом серця доєдналися до ЗСУ, ставши на захист своєї Батьківщини в перші дні повномасштабного вторгнення.
На жаль, поєднав їх навічно один день і одне місце, в якому перестали битися серця наших воїнів. У результаті отриманих поранень, несумісних із життям, під час стрілецького бою з ворожою ДРГ у районі населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області 5 липня 2023 року воїни відійшли у вічність.
Кулій Валентин Іванович народився 15 червня 1968 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №1. Закінчивши 8 класів, пішов навчатися в Прилуцьке професійно-технічне училище. У десантних військах проходив строкову службу.
Трудову діяльність Валентин Іванович розпочав у комунальному підприємстві «Прилукитепловодопостачання», де працював на посаді водія. Бажання розвиватися стало поштовхом до продовження навчання, тому Валентин Кулій також здобував освіту в Прилуцькому фаховому технічному коледжі. На посаду електрика пішов працювати в приватне підприємство «ТАЛАН-ПРОМ».
Солдат Валентин Кулій, водій гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини А7330, в бою за долю України загинув 5 липня 2023 року.
У глибокій скорботі залишилася сім’я Валентина: дружина Ірина Михайлівна, донька Євгенія, сини Богдан і Максим.
З початку повномасштабної війни Україна втратила дуже багато захисників, які боронили її до останньої своєї секунди. На жаль, серед них чимало наших земляків.
Днями Прилуки знову провели в останню путь своїх Героїв, захисників України Микитюка Геннадія Миколайовича та Трофімова Анатолія Олексійовича.
Віддані військовій присязі, українському народу, під час виконання військового обов’язку, захищаючи рідну Батьківщину вони віддали найдорожче – свої життя.
Народився Геннадій Миколайович Микитюк 17 квітня 1972 року. Закінчив середню школу №10. Освіту здобував у професійно-технічному училищі. Після служби в армії пішов працювати водієм. У першому шлюбі Геннадій із дружиною виховували сина.
На захист України Геннадій Микитюк пішов добровільно. 6 березня 2022 року був прийнятий на військову службу через Прилуцький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Стрілець 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7330 Геннадій Микитюк отримав осколкові поранення. Був доправлений у Краматорську міську лікарню, але отримані поранення виявилися надто складними.
22 червня 2023 року Геннадій Микитюк відійшов у вічність.
15 червня прилуцька громада провела у вічність, «вистеляючи молитвою, наче квітами, дорогу до Господа» захисника України, мужнього воїна, який втратив своє життя, захищаючи Батьківщину та український народ від російського агресора, військовослужбовця Збройних Сил України КРИВОРУЧКА ОЛЕКСАНДРА БОРИСОВИЧА.
Попрощатися з Героєм прийшло чимало людей: найрідніші, земляки, друзі та знайомі, однокласники, сусіди, побратими, представники влади.
Він був світлою людиною і охоче ділився цим світлом з усіма.
– Завжди усміхнений, нікому ніколи поганого слова не сказав. Що в нього не попросиш, він усе допоможе, ніколи не відмовить. Людина з Великої літери і золотим серцем,– говорили про загиблого.
Олександр Криворучко народився 5 жовтня 1982 року в місті Ровеньки Луганської області. Згодом, разом із мамою Ларисою Михайлівною, переїхав до міста Прилуки, де у 1999 році успішно закінчив школу №7. Відслужив у армії в місті Миколаїв. Працював у Київській області завідувачем складу приватного підприємства. У 2009 році одружився, виховував сина.
Олександр полюбляв гру у футбол і риболовлю, був чуйним і люблячим чоловіком і батьком. Добро його серця назавжди залишиться з близькими людьми.
Україна втрачає своїх синів і дочок – своїх дітей, які змінили мирні професії вчителів, інженерів, журналістів, слюсарів на професію воїна, щоб захистити кожного українця.
Сьогодні вони стали для нас живою фортецею, міцним щитом, який не тільки тримає ворога, а й витісняє його сантиметр за сантиметром із української землі.
Проте безжальна війна повертає Героїв додому на щиті. Кожне повідомлення про загибель земляка залишає величезну рану в душі.
Днями в Прилуки прийшла нова страшна звістка, яка не просто зробила боляче – вона випалила діри в душах, сколихнула свідомість, надірвала серця сотень прилучан.
22 травня 2023 року під час несення військової служби на Донецькому напрямку в населеному пункті Різниківка Бахмутського району, в результаті отримання осколкових поранень несумісних із життям, загинув наш земляк – щирий, молодий, сповнений життя та мрій юнак Іванченко Іван Сергійович.
Іван Іванченко народився 21 лютого 1995 року в місті Прилуки.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Заголовок
- ВІТАННЯ Прокоментуй першим!
- Підтримка військових і ветеранська політика Прокоментуй першим!
- Валерій Дубіль і БФ молодіжної ініціативи «Надія» передали сучасне обладнання РЕБ військовим із Прилук Прокоментуй першим!
- 20 мільйонів на оснащення міської лікарні Прокоментуй першим!
- Прощання з Героєм Прокоментуй першим!
- Прилуцька «Горлиця» вражала співом гостей у Переяславі Прокоментуй першим!
Реклама
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 3929 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті