Городяни (117)
вободу українського народу продовжується кожен день. Військово- службовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину великою ціною, на жаль, втрачаючи власні життя.
Скорботні дні приходять в нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів гострим лезом проходяться по нашим серцям.
20 березня вся громада зібралася біля храму, аби провести в останню дорогу наших земляків – загиблих військовослужбовців Збройних Сил України – капітана ЯГОДКУ Сергія Вікторовича та солдата УШЕНКА Дмитра Сергійовича.
Життєвий шлях загиблого військового – це історія відваги в бою та окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого він любив, заради кого воював.
Нарешті тіло вірного захисника України капітана Сергія Ягодки, більш ніж через місяць після загибелі, знайшло свій спочинок у рідній землі, а душа, попрощавшись із рідними, відлетить до Бога.
Наша держава щодня проходить біль і страждання. Мирні міста здригаються від звуків вибухів, нищаться ракетним вогнем, омиваються кров’ю українців, а на полі бою титанічно виборюється вільна Україна. Завдяки рішучим, мужнім воїнам, таким як наші земляки – Герої великої війни, які загинули на полі бою.
Останні дні для Прилук знов були омиті слізьми, адже ми прощалися з найкращими. На щиті до рідної землі повернулися військовослужбовці Збройних Сил України ГУБАРЕНКО Дмитро Вікторович і ВАСЮРА Юрій Миколайович.
Нашу землю не полишають біль і страждання воєнного часу. Українські воїни – вірні сини й доньки своєї Батьківщини – героїчно борються за всю нашу омріяну Україну. Та, на жаль, у боротьбі за кожний новий ранок незалежної України воїни помирають.
Кожне прізвище загиблого військового – це історія відваги в бою. Це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого він любив. Заради свого роду. Заради Української нації.
6 березня вся Прилуцька громада зібралася, аби провести в останню дорогу Героя-земляка, життя якого відібрала безжальна війна.
На щиті до рідної землі знову повернувся Герой – військовослужбовець Збройних Сил України Олександр Михайлович ОНУШКО.
олишають біль і страждання воєнного часу. У бою за долю Батьківщини воїни втрачають своє здоров’я та, на жаль, і свої життя. Кожен воїн – це окремий всесвіт для рідних. Кожна втрата нестерпно болить. Кожне втрачене життя – це заповідь не полишати боротьбу, відстоювати свої права та бути гідною нацією.
Днями Прилуцька громада провела в останню дорогу воїнів-земляків, які повернулися на щиті до рідного дому, солдатів Збройних Сил України – РУБАНА Максима Валентиновича та ІВЧЕНКА Євгена Анатолійовича
Максим Рубан народився 7 жовтня 1992 року в місті Прилуки. Закінчив середню школу №9. Навчався в Прилуцькому технічному фаховому коледжі. Пізніше продовжив навчання в Сумському університеті.
Максим був щирою, доброю людиною, завжди усміхнений і життєрадісний. У місті всі знали й досі пам’ятають його як Романа Петрика. Та все ж чоловік прийняв для себе непросте рішення й змінив своє ім’я та прізвище.
Прилуки в глибокій скорботі. 13 лютого вся громада зібралася в самому серці міста, біля Собору Різдва Пресвятої Богородиці, щоб провести останнім земним шляхом захисника нашої держави, який втратив життя, обороняючи рідну країну від російського агресора. Багато болю та багато втрат принесла війна на долю нашого народу. Кожна українська громада оплакує полеглих воїнів-земляків, проводжаючи їх на вічний спочинок. Ріки сліз пролито в молитвах до Господа про спокій душ загиблих військових. Хоч би які складні випробування нам довелося пережити, плекаючи в них свою стійкість, ми зобов’язані пройти їх гідно.
Наша нація гартується неймовірними подвигами тисяч і сотень тисяч героїв. Але ціна, яку ми платимо за нашу свободу та соборність, надто висока.
На щиті до рідного дому повернувся вірний син українського народу – солдат Збройних Сил України – САВОСІН Ярослав Олександрович. Йому навіки буде 41…
Скорботні дні не полишають Прилуки. Боротьба за свободу дається Україні найвищою ціною – втраченим здоров’ям військовослужбовців і, на жаль, їх відібраним життям. Кожна загибель воїна – це велика втрата для рідних і всієї громади.
Минулого тижня прилучани вкотре прово- джали в засвіти своїх Героїв-земляків, які втратили життя, обороняючи рідну країну, місто, нас із вами від російської навали. Війна безжально забирає рідних, друзів, знайомих. Мільйонами сліз омито пам’ять про кращих синів і доньок , які загинули в бою за вільну Україну.
На щиті до рідної землі повернулися Герої – військовослужбовці Збройних Сил України КОВТУН Сергій Вікторович та Андрій Володимирович ПІНАЄВ.
Народився Сергій Вікторович 6 квітня 1994 року в Прилуках. Закінчив середню школу №7. Навчався в Прилуцькому професійному ліцеї за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів». Згодом проходив строкову службу в армії, пізніше – за контрактом.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Заголовок
- ВІТАННЯ Прокоментуй першим!
- Підтримка військових і ветеранська політика Прокоментуй першим!
- Валерій Дубіль і БФ молодіжної ініціативи «Надія» передали сучасне обладнання РЕБ військовим із Прилук Прокоментуй першим!
- 20 мільйонів на оснащення міської лікарні Прокоментуй першим!
- Прощання з Героєм Прокоментуй першим!
- Прилуцька «Горлиця» вражала співом гостей у Переяславі Прокоментуй першим!
Реклама
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 3922 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті