Прилуки в часі (49)
Чисельність мешканців міста на 1 липня 2019 р. становила 53,8 тис. осіб, або 5,4% наявного населення області. У статевій структурі населення міста переважають жінки, питома вага яких на початок 2019 р. складала 55,6% постійних жителів.
Середній вік мешканців міста становить 44 роки. Серед жителів міста 13,2% (7,1 тис. осіб) – це діти віком 0–14 років. Прилучани віком 15-64 роки складали 68,2% населення міста (36,4 тис. осіб). Ця вікова група є основним постачальником трудових ресурсів. Найстарша вікова група населення (65 років і старше) складала 18,6% жителів міста (9,9 тис. осіб).
У січні-червні 2019 р. в місті народилися 152 малюки (77 дівчаток та 75 хлопчиків). На кожну тисячу жителів припадало 5,7 новонароджених.
З початку року на весільний рушник стали 142 пари.
На підприємствах, в установах та організаціях м.Прилуки в IІ кварталі 2019 р. було зайнято 11,5 тис. штатних працівників. Номінальна заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника міста становила 9345 грн, що на 12,6% більше середнього рівня по регіону та у 2,2 рази – рівня мінімальної заробітної плати (4173 грн).
Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Підприємницьку діяльність у 2018 р. в місті здійснювали 317 підприємств, які реалізували продукції (товарів, послуг) на 13274,3 млн грн (13,1% загальнообласного обсягу). Підприємства міста отримали найвищий в області прибутковий фінансовий результат (сальдо) до оподаткування в сумі 1633,7 млн грн.
У місті активно ведеться будівництво. За січень–липень 2019 р. підприємствами міста виконано будівельних робіт на 174 млн грн, що склало 21% загальнообласних обсягів. Прийнято в експлуатацію 1218 м2 загальної площі нового житла, що в 1,8 рази більше, ніж у січні-червні 2018 р.
Прилуки є важливим промисловим центром Чернігівської області. У січні-липні 2019 р. промислові підприємства міста реалізували продукції (товарів, послуг) на 6065 млн грн, що склало майже третину (30,8%) загальнообласного обсягу. У розрахунку на одного мешканця реалізовано промислової продукції на 110,9 тис. грн (по області – 19,5 тис. грн).
Майже 6% загальнообласного обсягу роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі припадає на підприємства міста. Через їхню торгову мережу в січні-червні 2019 р. населенню реалізовано товарів на 334,3 млн грн.
«…І нема розради, нема неньки, нема віри, нема України». Такі рядки зустрічаються в листі Михайла Каленіченка, остарбайтера №7004,425, 1590 робітничих таборів на території Бельгії.
75 років тому почалося вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину. 15 квітня 1942 року до Німеччини вирушив перший ешелон робітників, набраний з усієї області, в т.ч. і з Прилуцького повіту. На дорогу видали по три хлібини та по кілограму ковбаси. (Інформація з окупаційної газети «Вісті Прилуччини» за 1942 р.)
Кількість таких «добровольців» доводилася постановами райстарастату з указаним числом людей. Серед них був і Михайло, який попав на роботу в окуповану німцями Бельгію. У листі описує всі жахіття життя й роботи на шахті та просить пробачення у своїх рідних: «...похудав, зблід, одні кісточки та кожа…тут уже вмирають, буде і моя черга. Звідти не вернутись, хіба калікою. Моліть Бога, нехай і він мене простить».
Він передає вітання своїй коханій дівчині Дусі, сестрі Ніні: «Цілую Дусю, маму, папу, Марію, Ніну» і знову, звертаючись до рідних, особливо, до мами, просить за все, що, можливо, було не так, просить пробачення.
Народився Павло Павлович Білецький-Носенко 27 серпня 1774 року в Прилуках у дворянській родині, яка походила зі старовинного козацько-старшинського роду. Його предок, І.Я. Ніс, почавши службу рядовим козаком, із часом займав старшинські посади, а в період Північної війни між Росією та Швецією став прилуцьким полковником. Одружившись із Настею Білецькою, передав своїм дітям подвійне прізвище – Білецький-Носенко.
Тут потрібно зазначити, як не прикро, про його ганебний вчинок, який він вчинив під час облоги гетьманської столиці Батурина російськими військами, заплямувавши себе зрадою. Залишившись із частиною козаків Прилуцького полку в Батурині, на відміну від полковника Дмитра Горленка, він не підтримав наміри гетьмана Мазепи відокремитись від Росії й перейти на бік Швеції. Йому загрожував суд і він вдався до зради, у результаті чого Батурин було захоплено російськими військами, знищено його захисників, а фортецю зруйновано.
Призначений царем Петром І на посаду прилуцького полковника, він був наділений ще й маєтностями – селами Голубівкою та Щурівкою на Прилуччині. Як свідчать відомості про подальшу його долю, він не зробив кар’єри при новому уряді, та й не міг її зробити, бо був, на горе собі, зовсім неписьменним, як і багато хто з тодішньої козацької старшини. Та й не довелося йому довго «мучитись» на цій високій посаді, бо десь у скорому часі він помер у своєму маєтку в селі Голубівка під Прилуками.
Його нащадки продовжували військову службу. Найбільш достовірні відомості є, зокрема, про батька Павла Павловича Білецького-Носенка, який дослужився до звання капітана російської армії. Брати Павла Павловича, за родинною традицією, також стали військовими: Костянтин і Олександр дослужилися до чину полковника, Іван служив поручиком.
Павла ж, завдяки генерал-фельдмаршалу Рум’янцеву-Задунайському, в якого батько служив ад’ютантом, у п’ятирічному віці прийняли до Петербурзького кадетського корпусу. Після навчання, у чині поручика, він бере участь у воєнних походах під командуванням О. Суворова. Був нагороджений золотим хрестом на георгіївській стрічці. Від польського короля Понатовського, за виконане завдання, отримав подарунок – годинник, прикрашений алмазами.
До 200-річчя від дня народження Г.П. Ґалаґана (1819-1888), українського мецената,
діяча культури, члена Державної ради, засновника Колегії Павла Ґалаґана,
Почесного громадянина міста Прилуки
Григорій Павлович Ґалаґан народився 15 серпня 1819 року у дворянській родині. Його прадід Гнат Іванович Ґалаґан був прилуцьким полковником.
Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету побував за кордоном, а потім вступив на службу.
Варто зазначити, що на початок 40-х років ХІХ століття, ще коли він затверджував навчання в університеті, припадає і його знайомство з Тарасом Шевченком, який ще продовжував навчання в Петербурзькій академії мистецтв і був уже відомий як автор «Кобзаря», виданого у квітні 1840 року.
Про враження, яке справляв «Кобзар» на його читачів і присутніх при його читанні, відомо із запису Григорія Ґалаґана, який він зробив у своєму щоденнику 21 вересня 1840 року. Він відзначив, що в селі Дігтярі у домі П.Г. Ґалаґана (дядька Г. Ґалаґана) 17 вересня «Кобзар» читало вголос кілька осіб. «Коли Закревський почув, як я читаю по-малоросійському, – записав Г. Ґалаґан, – то почав од радості мене обнімати».
Про взаємини Г. Ґалаґана з Т. Шевченком відомо також із повідомлень про літературні вечори. Там, зокрема, в кінці лютого 1844 року, коли Т. Шевченко повернувся до Петербурга з подорожі по Україні, Г. Ґалаґан улаштував вечір для земляків, на якому познайомив Т. Шевченка з М.О. Литвиновим, петербурзьким чиновником, який походив із дворян Чернігівської губернії. Деякий час вони навіть жили на одній квартирі (Шевченко і Литвинов). Обидва відвідували вечори у В. Григоровича, конференц-секретяря Петербурзької академії мистецтв.
На одному з таких вечорів у 1844 році Тарас Шевченко подарував Григорію Ґалагану примірник окремого видання поеми «Тризна» з дарчим написом.
До 200-річчя від дня народження П.О. Куліша (1819-1897), письменника, публіциста,
критика, етнографа, фольклориста і громадського діяча
Його ім’я, як і імена багатьох інших видатних діячів культури, також пов’язане з нашим краєм.
Народився Пантелеймон Куліш 8 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткінський район Сумської області), у родині досить забезпеченого землевласника, що претендував на дворянство (але не мав на нього документів), і доньки козацького сотника. Утім сам П. Куліш визнавався владою дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.
Учився П. Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім у 1837-1839 роках відвідував лекції в Київському університеті на правах вільного слухача, але повний курс навчання так і не пройшов. Згодом П. Куліш вчителював у Луцьку (1842 р.) і Києві (1843-1845 рр.), де почав працювати як археограф під керівництвом М. Максимовича та близько зійшовся з М. Гулаком, М. Костомаровим і В. Білозерським, утворивши унікальний за творчою обдарованістю його членів гурток. Незабаром до нього приєднався Т. Шевченко, який приїхав із Петербурга.
Таємне товариство, створене групою молодих київських інтелектуалів на межі 1845-1846 рр. одержало назву Кирило-Мефодіївського братства. Разом зі своїми новими друзями П. Куліш засуджував кріпосницький і деспотичний лад самодержавної Росії, сповідував ідеали волі, громадянських прав, братерства слов’янських народів і майбутньої федерації, побудованої за демократичними принципами.
Протягом свого життя Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдонім – Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе чи не в усіх сферах письменницької та науково-гуманітарної діяльності. Про нього окремо можна говорити як про прозаїка та поета, історика й етнографа, мовознавця та перекладача, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу він поєднував із державною службою та суспільною діяльністю.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Заголовок
- ВІТАННЯ Прокоментуй першим!
- Підтримка військових і ветеранська політика Прокоментуй першим!
- Валерій Дубіль і БФ молодіжної ініціативи «Надія» передали сучасне обладнання РЕБ військовим із Прилук Прокоментуй першим!
- 20 мільйонів на оснащення міської лікарні Прокоментуй першим!
- Прощання з Героєм Прокоментуй першим!
- Прилуцька «Горлиця» вражала співом гостей у Переяславі Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 1820 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті