Городяни (102)
Болем у серці багатьох прилучан відгукнулося повідомлення про раптову смерть Сакун Лариси Олександрівни, її добре знають прилучани. Працювала в комсомолі, інструктором міськкому партії, 14 років у виконкомі міської ради депутатів, бо володіла високими якостями людини. Це те, що потрібно було для відповідального секретаря міської ради. На той час депутатський корпус міського органу становив 220 депутатів (нині 34). Вона контролювала й допомагала місцевим обранцям виконувати накази виборців, вирішувала питання життєдіяльності міста Прилуки.
Її талант організатора проявився й тоді, коли почала працювати на громадських засадах у міській організації ветеранів. Саме вона організувала тут волонтерську групу, члени якої допомагали матеріально малозабезпеченим прилучанам. Лариса Олександрівна зібрала кошти для увіковічення пам’яті прилучан, які звільняли місто від фашистів, трьом із них, за її ініціативою, встановлені меморіальні дошки. А ще зробила, якщо так можна висловитися, «літературний подвиг», написавши 180 нарисів, замальовок про прилучан і учасників Великої Вітчизняної війни, які на фронтах проявили героїзм і відвагу. Про те, що всі розповіді написані талановитою людиною, свідчить той факт, що в книгу «Йшли в бій молодими», що видана в Чернігові, були включені 10 розповідей про прилучан, написані Ларисою Сакун.
Діти з обмеженими можливостями – найбільш беззахисні та вразливі в будь-якому суспільстві та часі. Їм так потрібні захист і милосердя, увага й доброта! Вони знаходяться в нерівних умовах, і їм украй необхідні турботливі люди поруч, які б навчили їх радіти життю, які б вселили впевненість у те, що вони мають право на щасливе дитинство, на подальше комфортне доросле життя…
У Прилуцькому Центрі комплексної реабілітації дітей із інвалідністю «Світанок» надають допомогу дітлахам раннього дошкільного та шкільного віку з органічним ураженням центральної нервової системи, внутрішніх органів, інтелектуальною недостатністю, затримкою психо-мовного розвитку, синдромом Дауна, аутизмом, порушеннями зору та слуху, з захворюваннями опорно-рухового апарату. Уже 10 років поспіль ці дітки отримують у Центрі соціальну, психологічну, педагогічну, медичну та фізичну реабілітацію.
– Обмежені фізичні та інтелектуальні можливості дітей – не вирок, а своєрідний виклик долі, – впевнена директор центру Марія Шабалтас. – Це загальна проблема суспільства, держави, над якою ми наполегливо та щоденно працюємо разом із батьками, з громадськістю. У країні активно впроваджується інклюзивна освіта – діти з особливими потребами мають соціалізуватися у звичайних школах зі звичайними дітьми. Завдання нашого закладу – підготувати їх до цього. Вони всі різні, але ж кожна дитина – особистість, має свою неповторну індивідуальність, і ми цінуємо в ній це. Процес реабілітації непростий і довготривалий, і навіть найменший результат наших діточок – велика перемога для нас. Ми робимо все для того, щоб вони почувалися щасливими…
Говір теплий... Вимова – м’яка...
Кожне слово – дароване серцем.
Все це – в згадках... У їхніх руках,
В добрих споминах, друже, усе це.
Очі мрійні... І щира душа...
І розмови... Розмови відверті...
Ой, яка ти!.. Яка ти чужа!..
Ой, яка ти безжалісна, смерте!
Микола Турківський
12 грудня 2017 року на 81 році пішов із життя
ТУРКІВСЬКИЙ Микола Петрович,
прекрасна людина, відданий патріот, талановитий поет, прозаїк і художник, найстарший та найшанованіший член Прилуцького товариства літераторів, член Національної спілки письменників України з 1976 року.
Пам’ять про нього буде жити на Прилуччині завжди як серед людей, так і в мистецтві, до якого відносяться книги, які не згорають в горнилі часу.
Прилуцька міська рада розділяє скорботу та біль рідних, друзів, колег – усіх, хто знав і працював із Миколою Турківським.
На лоні праведників хай оселить Господь його душу!..
У пропонованій читачам статті мова піде про нашу землячку Івченко Катерину Миколаївну (1892-1983), активну учасницю двох світових війн, які стали жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій.
Катерина Миколаївна Івченко народилася 8 грудня 1892 року в селянській родині села Канівщина Прилуцького повіту (за тодішнім територіально-адміністративним поділом). Дитинство й юність, як і в її однолітків, проходили в умовах повсякденної нелегкої селянської праці, яка привчила молоду дівчину до сумлінного виконання своїх обов’язків по догляду за домашньою худобою, по обробітку землі-годувальниці чималої селянської родини.
Коли почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., Катерина Івченко вирішила змінити професію землероба на професію сестри милосердя (так тоді називали медичних сестер). Цьому сприяло оголошення переходу в повіті й у місті Прилуки на воєнний стан, надруковане в місцевій газеті «Прилукский голос».
У №6 газети за 25 липня (тут і далі за старим стилем) було також зазначено: «Необхідно приступити до організації допомоги пораненим і хворим воїнам, так як ми живемо на близькій відстані від можливого епіцентру бойових дій і, очевидно, невдовзі після першої серйозної справи поранені воїни будуть передані нашому піклуванню».
Тут же місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до жителів Прилук і повіту з палким закликом надати йому посильну допомогу. Зверталася увага на те, що допомога може бути надана як пожертвуваннями, так і особистою працею.
Дитина… Це слово, наче музика в серці люблячої мами, це ніжне, крихке створіння, яке протягує руки до нас, дорослих, із проханням навчити, допомогти, захистити. Дитина приходить у цей світ, щоб виконати свою місію. І зовсім не важливо, який у неї колір волосся, очей, стан психічного чи фізичного здоров’я. А які інколи посилаються випробування на її долю та долю батьків, коли дитина не така, як усі, відрізняється серед однолітків певними особливостями.
Виходячи з невтішної статистики, з кожним роком кількість дітей із особливими потребами в Україні збільшується. На підставі державної політики в галузі освіти, відповідно до державної Програми реформування та оптимізації інтернатних закладів у Чернігівській області, як і у всій країні, шляхом реорганізації шкіл-інтернатів та дитячих будинків створюються заклади нового типу – навчально-реабілітаційні центри.
Закладом такого типу є наш комунальний заклад «Прилуцький навчально-реабілітаційний центр» Чернігівської обласної ради, який одним із перших пройшов складний шлях реорганізації ще у квітні 2013 року.
Студентська пора – це найкращий і найцікавіший час у житті людини, яка лише починає робити свої перші самостійні кроки. Ці роки, присвячені пошукам істини, творчості, прагненню до досконалості. Вони найщасливіші в житті: поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та обирається подальший шлях.
Наразі вже пройшла вступна кампанія й хотілося б дізнатися про її результати в молодих прилучан. «До якого вузу вступили?» «Що було пріоритетом при виборі конкретного навчального закладу?» та «Які враження залишила вступна кампанія у пам’яті, тепер уже колишніх, школярів?» Із такими запитаннями «ГП» звернувся до місцевої молоді.
Шевченко Марина:
– З а к і н ч и в ш и Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка та здобувши кваліфікацію «Молодший редактор та коректор», я вирішила продовжити навчання в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова (м. Київ). Це – навчальний заклад європейського типу, який користується популярністю серед абітурієнтів. У цьому навчальному році було надано дуже мало державних місць на мою спеціальність, тому я не пройшла на бюджет. Але беручи до уваги значні переваги університету, мені буде дуже приємно навчатися саме в ньому. Це і висококваліфіковані педагоги, й позитивні відгуки колишніх студентів, і звісно ж, навчання терміном в 2-3 роки. Планую розвиватися в журналістиці, у видавничій справі, а зокрема публікувати власні статті та робити репортажі. Сподіваюся, що зможу удосконалити набуті знання та навички у рідному педколеджі, дізнатися багато нового та набратися досвіду у фахівців.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Будьте на зв'язку з нами
Заголовок
- Боржники військового містечка №12 Прокоментуй першим!
- 11 апаратів гемодіалізу від Благодійного фонду молодіжної ініціативи «Надія» Валерія Дубіля отримали лікарні різних міст Прокоментуй першим!
- Зарано відійшли у вічність… Прокоментуй першим!
- Прилучанка здобула бронзу на чемпіонаті України з боксу Прокоментуй першим!
- Увійшли в опалювальний сезон із мільйонними боргами Прокоментуй першим!
- Допомога обласних депутатів Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 472 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті