6 липня в Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. Маслова відбулося відкриття виставки «Краю мій рідний» Фокіної (Горяної) Тетяни Миколаївни. Вона народилася 11 травня 1961 року в місті Біла Церква Київської області. Батько, Горяний Микола Васильович, за фахом був ветеринарним лікарем, походив із козацького роду, мав здібності до живопису, різьблення по дереву, музики. Саме він зробив перший етюдник для малої Тетянки власними руками, котрий і до сьогодні зберігається в майстерні художниці як світла пам’ять про батька. Мати, Безпечна Стефанида Григорівна, за освітою була фельдшером-акушером, але все життя захоплювалася мистецтвом, мала чудовий смак, формувала в дітей уміння бачити навколо себе красу.
У школу мала Тетянка пішла рано, у 6 років, і вже з першого класу почала відвідувати художню студію. Соболєва Надія Андріївна, котра працювала педагогом у цій школі, відразу помітила здібності дівчинки до малювання та запропонувала дати рекомендацію до Київської республіканської школи для обдарованих людей. Та батьки на її мистецьке майбутнє серйозно не дивилися. Тож Тетяна закінчила середню загальноосвітню школу, а паралельно, за покликанням душі, відвідувала художню студію при Палаці піонерів.

У червні 2017 року, на базі Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, відбувся Всеукраїнський проблемний науково-практичний семінар «Світ дитинства» (літня школа для дорослих – педагогічний квест), котрий проходить уже 11 років поспіль.
Ми поспілкувалися з Вєсєловою Іриною Миколаївною, яка більше 10 років працює інструктором із фізкультури в ДНЗ №28 центру     С. Ф. Русової. Вона була першою, хто відвідав цей захід із викладацького складу міста Прилуки та й узагалі з усієї Чернігівської області.
«За програмою, нам пощастило відвідати різні майстер-класи, зокрема «Гра по-новому, навчання по-іншому» за допомогою методики «Шість цеглинок» від Шуляк Олени – керівника та тренера проекту «Сприяння освіті»; тренінг «Система оздоровлення ХАДУ», який нам продемонстрували доктори та кандидати педагогічних наук, викладачі кафедри дошкільної освіти, педагоги, керівники Академії ХАДУ; також я вперше відвідала музей «Запорозька Січ» на острові Хортиця», – розповіла Ірина Миколаївна.

Проблема стічної каналізації під залізничним мостом існувала вже давно. Після сильної зливи, а в останній час і просто після звичайного дощу, багато автомобілістів повертали від мосту в протилежному напрямку й добиралися до району Рокитне аж через військове містечко. Навіть маршрутні автобуси часто не ризикували проїжджати під мостом. Перевізники висаджували пасажирів — і ті добиралися до своїх домівок під дощем пішки. А це не дуже зручно, та й далекувато.
Часто рух машин блокувався під мостом, бо хтось-таки насмілювався переїхати майже вплав і застрягав. Доки зухвалих автомобілістів визволяли з пастки, рух іншого транспорту взагалі припинявся. Брудна вода піднімалася вище тротуару й пішохідного переходу. Багато років поспіль ця проблема ставила під загрозу не лише майно, а й здоров’я рокитнян.
Почувши, що на цьому тижні повинні закінчитися ремонтні роботи по зливній каналізації під залізничним мостом, навіть не віриться, що стражданням людей настане кінець. Комунальному підприємству «Прилукитепловодопостачання», яке ремонтує зливну каналізацію, довелося перебудувати й змінити саму лінію відводу рідин. Стара лінія не забезпечувала нормальний доступ до обслуговування, оскільки зливні труби повинні розташовуватись під кутом 90 градусів одна до одної, щоб можна було мати до них достатній доступ і прочищати їх. Цього інженерного задуму не було витримано. З часом труби, які ніхто вже багато років не чистив, забилися піском, щебенем, землею та сміттям майже на 70 відсотків.
Проблеми додало й те, що саму дорогу під мостом опустили нижче, щоб проходили високогабаритні автомобілі. Нахил, який з’явився в процесі перепланування дороги, не сприяв тому, щоб стічні води самопливом відходили в каналізацію. Добра частина зливних труб взагалі прийшла в непридатність.

Усі ми встигли помітити, як гарно виглядає в ці літні дні центральна частина Прилук. Як приємно, що місто стало виглядати красивішим, охайнішим. З’являється багато новеньких деталей, які радують око кожного мешканця. Так, наприклад, ці ошатні різнокольорові квіти, які ростуть у кашпо на стовпах по центральних вулицях міста. Виглядають вони дуже красиво й велично. Дехто скаже, що це досить дороге задоволення, але ж як приємно спостерігати, як твоє місто змінюється на краще. Це візитівка Прилук, його обличчя. Також дуже красиві клумби розташувалися біля будівлі міської ради та біля МБК. Добре доглянуті квіти дарують свою красу прилучанам та гостям міста.

Читая газету «Град Прилуки», обратим внимание на то, что депутат А. Рожко на её страницах часто критикует работу мэра города. Казалось бы, депутаты должны совместно решать проблемные вопросы на сессиях, комиссиях, личных встречах, а не в газетах.
Когда А. Рожко перечисляет проблемы в городе, созданные О. Попенко, как проблемы, которые надо будет решать в будущем, удивляюсь неинформированости депутата. Удивляюсь и тому, почему о том, что досталось в наследство новому мэру, никто до этого не озвучивал в газете в адрес предыдущих мэров. А ведь все проблемы, которые решала О.Попенко, были и при Бабие, Беркуте, Барнаше. Я помню, десять лет назад, мокрую стену на первом этаже школы № 1. И никто не принял радикальных мер. Эта стена дала цепную реакцию, но когда избрали нового мера — всё решилось в течении двух лет.
Вспомним о ДЮСШ. Это здание требовало ремонта уже давно, но почему-то у всех мэров не доходили руки. Но пришла О.Попенко, и всё в течении года разрешилось: и отопление, и ремонт. Вопрос о ДЮСШ можно уже давно было решить за счёт преуспевающих предпринимателей, которые в своё время посещали эту школу.
Что касается ремонта здания горисполкома, то с приходом нового хозяина всегда наводится порядок в доме. А это ещё и центральное, историческое здания города, которому мало уделялось внимание лет десять.

Щорічно в Україні святкують таємниче та містичне свято  –  Івана Купала, корені якого походять ще з старослов’янських часів. Його відзначають у ніч з 6 на 7 липня. Згідно з легендою, в цю ніч грали весілля Купала (бога літнього сонцестояння) та Марени (доньки Макош, богині води), що символізувало поєднання двох стихій  –  вогню та води. Тож день на Івана Купала вважають ідеальним для пошуку свого кохання та гуляння весілля. Це свято не оминуло й наше місто.
Святкування Купальської ночі було проведено за ініціативи та підтримки Прилуцької міської ради у співпраці з ГО “Прилуцький козацький полк”. Народне гуляння розпочалося о 18:00 та тривало до 22:00 на місцевому пляжі, що знаходиться на р. Удай. Людей зустрічали народні пісні й танці у виконанні талановитих прилучан, вбраних в український народний одяг. До того ж, тривали тематичні ігри та конкурси, участь у яких могли взяти всі бажаючі та отримати різноманітні призи. Молоді дівчата мали змогу власноруч сплести вінок із польових квітів та стрічок, що дбайливо розмістили поблизу сцени. В кінці вечора вони могли навіть позмагатися за звання найгарнішого віночка. Все це супроводжувалося театралізованим обрядовим дійством. Дітлахи кликали Водяного та його красунь-супутниць  –  русалок, котрі після веселого та водночас химерного танцю почали розважати людей.

Стан доріг — одне з найбільш обговорюваних питань у суспільстві, одне з найважливіших та найболючіших для нього. Не лише тому, що дороги — це «товар», який так чи інакше «споживають» усі без винятку, а й тому, що від них залежить безпека кожного з нас. На жаль, по всій країні вже котрий рік поспіль автодорожні шляхи знаходяться в жахливому стані.
По-справжньому гарних доріг у нас лише декілька. Із заходу на схід — це дорога Чоп-Київ, яка за столицею переходить у трасу Київ-Харків. Із півночі на південь можна відносно нормально доїхати з Чернігова до Києва, а далі по дорозі вічної реконструкції – в Одесу. Плюс іще декілька трас, серед яких варто відзначити «варшавську» — на Коростень-Сарни-Ковель, та «московську» — на Батурин-Глухів. Якщо ви з них ненароком з’їхали — привіт СТО! Можна легко влетіти в несподівану яму.
“От чорт!” — кричите ви, але вже запізно. Яма вигулькнула, ніби нізвідки, й шина розірвана в шмаття. Добре, коли тільки шина. Їздити по більшості доріг можливо на швидкості не більше 70 км/год, рештою ви повзтимете — 30-40 км/год.
На превеликий жаль, так і в нашому місті, але завдяки міському голові Ользі Попенко чимало доріг реконструйовано або знаходяться в черзі. Звісно, всі вулиці разом охопити та відремонтувати неможливо, бо на це потрібні великі кошти, та й частенько я чую обурення водіїв щодо незадовільних автошляхів у Прилуках. Я поцікавилася думкою декількох молодих водіїв із цього приводу.

30 червня — нова історична дата в життєписі Прилук. Цього дня під час засідання 28-ї сесії Прилуцької міської ради було затверджено головну містобудівну документацію «Генеральний план та план зонування території міста Прилуки Чернігівської області».
Близько 22 років місто жило без цих документів, та сьогодні їхня наявність стала обов’язковою для вирішення низки складних містобудівних та земельних питань.
Надзвичайно важливий документ розроблявся протягом чотирьох останніх років. Шлях до його затвердження проходив через оприлюднення в ЗМІ, громадські слухання та всі можливі процедурні етапи, визначені законодавчо для погодження містобудівної документації на відповідних місцевих, обласних та державних рівнях.
27 травня цього року проект Генерального плану та плану зонування території міста Прилуки був розміщений на офіційному сайті Прилуцької міської ради для ознайомлення як громадськості, так і депутатів міської ради.