Прилуки в часі

Прилуки в часі (49)

Середа, Лист. 18 2020

Мандруємо вулицями Прилук

Вулиця Миколи Маркевича

Вулицю, про яку ми сьогодні розповімо, почали прокладати в 1937 р. на півдні Прилук, паралельно Пирятинській. Спершу вона називалася Нова лінія, а в 1954 р. була перейменована на честь М.Г. Чернишевського – російського письменника-демократа, який набув слави ідеолога революційно налаштованої інтелігенції. Відомий його твір «Что делать?» був програмовим твором для низки революціонерів 19 ст.
У 2015 р. вулиця перейменована на честь відомого українського історика, письменника та етнографа Миколи Андрійовича Маркевича. Його життя тривалий час було тісно пов’язане з нашим краєм. Народився Микола Андрійович 26 січня 1804 року в с. Дунайці Глухівського повіту Чернігівської губернії. А от дитячі роки пройшли на Прилуччині в селах Рудівка та Турівка. Початкову освіту він отримав у Прилуцькому приватному пансіоні відомого педагога П.П. Білецького-Носенка. Потім продовжив навчання в Петербурзькому пансіоні Головного педагогічного інституту, де вже на той час цікавився історією, етнографією, фольклористикою рідного краю, збираючи різні документи й матеріали. Полишивши військову службу, Микола Андрійович деякий час жив і працював у Прилуках.
Ще під час навчання в пансіонаті Микола Маркевич отримав музичну освіту. І згодом у 1840 році ним були видані «Українські народні наспіви», серед яких окрема мелодія «Удай» була присвячена Прилуччині. Крім того, ще кілька його праць стосувалися виключно нашого регіону, а саме: «Про клімат Полтавської губернії», «Ріки Полтавської губернії», «Про народонаселення Полтавської губернії».
Однак із етнографічних праць Миколи Андрійовича викликає захоплення його робота «Звичаї, повір’я, кухня та напої сучасних малоросіян», яка вийшла 1860 року, уже після смерті автора. Ця книга подає календарний цикл свят українського народу: це і щедрівки з колядками, і посівальні пісні, й описи святочних, масляничних, великопостних обрядів, Великодня, троїцько-купальських вшанувань природи. Книга знайомить із мавками, русалками, відьмами й домовиками. Надзвичайно цінним у книзі є перший поданий Миколою Андрійовичем опис різдвяного Вертепу. У своїй праці автор розповідає і про народну медицину, а зокрема знахарство. Окремий розділ книги присвячений народному весіллю на Україні. Автор детально подає всі його етапи: сватання, вінчання, снідання дружок. Не менш цікавий розділ «простонародная кухня, десерт і напої». М. Маркевич описує дев’яносто оригінальних і в той же час простих у приготуванні страв. Варто тільки згадати гречані пампушки з часником, зубці, путрю, кулики, лемішки, корисні та поживні киселі, варенухи.

Детальнiше..

Середа, Лист. 11 2020

0 коментарів

Мандруємо вулицями Прилук

Вулиця Осипа Бодянського

Досить трагічна доля випадає для країн, коли вони терплять поразку у війні за свою незалежність. Переможці, окуповуючи країну, роблять усе, щоб пригнобити дух і волю до боротьби, знищити історичну пам’ять, нав’язуючи свою історію, своїх героїв.
У мікрорайоні Рокитний восени 1957 р. проклали нову вулицю. Простяглася вона між колишнім глиняним кар’єром і провулком Фрунзе. Нова вулиця отримала назву Артема, на честь більшовика Федора Андрійовича Сергєєва, який мав партійний псевдонім Артем. Уродженець Курської губернії, більшовик із 1902 р., в Україні відзначився як засновник маріонеткового утворення Донецько-Криворізька республіка, а потім як голова Донецького губвиконкому. Увесь час, із 1917 по 1920 рр., Артем був активним учасником встановлення радянської влади в Україні та впертої боротьби з Українською Народною Республікою. Оце й усе, що він зробив для України.
2015 р. у рамках декомунізації вулиця отримала нову назву – Осипа Бодянського, його називали «українізатором Москви».
Бодянський – наш земляк – із Варви, відомий славіст, історик і письменник. Народився 12 листопада 1808 р. в родині священника, закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Під час навчання однокурсники відзначали його феноменальну пам’ять – він міг дослівно повторити лекцію професора. Бодянський знав 14 мов, викладав у Московському університеті. Увесь час віддавав дослідницькій, редакторській та видавничій справі, вивченню етнографії України. Дійшов висновку, що саме полтавський діалект є основою української літературної мови. Товаришував із Т. Шевченком. Твори «Єретик» і «Послання до Шафарика» написані Кобзарем саме під впливом спілкування з Бодянським. Увів до наукового обігу пам’ятку – Пересопницьке Євангеліє. 11 січня 1846 р. Осип Бодянський видав «Історію русів» – твір кінця XVIII – початку XIX ст., присвячений історії розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст. У «Чтениях Московского общества истории и древностей российских», редактором яких був Бодянський, вмістив матеріал з історії Росії та України, видав «Літопис Самовидця».

Детальнiше..

Середа, Трав. 06 2020

0 коментарів

«75 років тому… 9 травня 1945 року»

(до 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 -1945 рр.)

У кожного народу є сторінки історії, які не можуть, не повинні бути піддані забуттю. Одна з таких сторінок нашої історії – Друга світова війна 1939-1945 рр., яка торкнулася нашої країни. Тяжкий шлях лихоліття тривав на українській землі з 1941 по 1945 рік. Під час Другої світової війни в Україні загинули, за різними оцінками, від 8 до 10 млн людей, із них цивільного населення – близько 5 млн. Водночас 2,2 млн було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст і селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Близько 7 тисяч прилучан пішли на фронт і кожен третій із них не повернувся до своєї оселі. Імена майже 3,5 тисяч навіки занесені на скрижалі пам’яті жертв війни. Та, незважаючи на втрати і страждання, ми йшли до Перемоги. Заключною частиною Берлінської наступальної операції, яка тривала 17 днів (з 16 квітня по 2 травня) став штурм Берліна. 29 квітня радянські війська просунулися до Рейхстагу. Кожний солдат, що знаходився тут намагався залишити на споруді свій «автограф перемоги». Серед них були й наші прилучани: червоноармієць Мариноха Микола Іванович, майор Екзаров Оник Григорович, сапер, розвідник Котеленець Борис Миколайович, навідник 76 мм гармати 150 Берлінської дивізії Петро Андрійович Тимощук.
8 травня в Карлсхорсті, представниками верховного командування було підписано Акт про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Настала довгоочікувана Перемога, той світлий день, який назавжди закарбувався в пам’яті прилучан.
«Пам’ятаю, як ми раділи, цілувалися й обіймалися, не зовсім вірячи в те, що все скінчилося, що нарешті ми повернемось додому, до своїх рідних. На вулицях було чути пісні, сміх, салюти. Здавалось, що радість заполонила душі всіх без винятку. Ми плакали від щастя» – пригадує П.А. Тимощук.

Детальнiше..

Середа, Квт. 01 2020

0 коментарів

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

(до 935-річчя Прилук)

Магдебурзьке (або німецьке) право сформувалося в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі, а потім набуло поширення, в тому числі й в українських містах. Встановлювало воно порядок діяльності органів міського самоврядування, закріплювало права міських станів, цехів, суду, купецьких об’єднань, регламентувало питання опіки, благоустрою міст, торгівлі, спадкування, а також оподаткування населення, громадського порядку тощо.
В Україну магдебурзьке право прийшло разом із німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували колоністам привілеї користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Із переходом українських земель під владу Литви та Польщі його надавали великі князі або королі.
Введення магдебурзького права в Україні сприяло виділенню міського населення в окремий соціальний стан і сприяло розвитку міст. Джерелами магдебурзького права були збірники польською мовою, перекладені з німецької та латинської мов. У другій половині XVII-XVIII ст. було зроблено й українські переклади.
У ХV-ХVІІ ст. магдебурзьке право дістали більшість міст України. Першими українськими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324 р.), Львів (1352 р.), Кам’янець (1374 р.), Київ (1494 р.). Магдебурзьке право Києву було підтверджене в 1802 р. Олександром І, на відзнаку чого на березі Дніпра був встановлений пам’ятний знак.
На Чернігівщині магдебурзьке право отримали Новгород-Сіверський (1620 р.), Стародуб (1620 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.), Батурин (1654 р.), Козелець (1656 р.), Остер (1662 р.). Мали те право й інші містечка. Прилуки належали до категорії міст, які отримали магдебурзьке право від власників. Так, князі Вишневецькі у ХVІ ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину та Прилукам.
Разом із грамотою на Магдебурзьке право Прилуки також отримали герб і печатку (1592 р.).

Детальнiше..

Вівторок, Січ. 14 2020

0 коментарів

Пам’ятні події 2020 року

935 років із часу першої писемної згадки про місто Прилуки у творі князя Володимира Мономаха «Повчання» своїм дітям під датою 1085 рік.
205 років із часу побудови цегляної будівлі собору Різдва Пресвятої Богородиці (1815 р.).
180 років із часу побудови тюремного замку (колишня ВТК для малолітніх в’язнів) (1840 р.).
155 років із часу побудови церкви Іоанна Предтечі на Квашинцях (1865 р.).
115 років із часу побудови церкви Св. Пантелеймона (1905 р.).
105 років із часу створення педагогічного коледжу ім. І.Я. Франка, як учительської семінарії (1915 р.).
105 років із часу завершення будівництва водопроводу в центрі міста (1915 р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи № 3 (1920р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи №9, як єврейської трудової (1920 р.)
100-річчя з часу відкриття середньої школи №12 з українською та російською мовами навчання (1920 р.).
100-річчя з часу заснування неповної середньої школи №14 з російською мовою навчання, як залізничної №57 (училище Кислого) (1920р.).
95 років із часу створення державного лісового господарства («Держлісгосп») державного лісогосподарського об’єднання «Чернігівліс» (1925 р.).
90 років із часу побудови міського драматичного театру. Нині міський Будинок культури (1930 р.).

Детальнiше..

Коли ви святкуєте Різдво, 7 січня чи 25 грудня?

Вівторок, Груд. 24 2019

0 коментарів

Коли ви святкуєте Різдво, 7 січня чи 25 грудня?

Різдво Христове – велике християнське свято, день народження Ісуса Христа, Спасителя світу та Відкупителя людей із полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча в багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».
Згодом була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення та прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений у плані символіки й обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі зосереджується головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування й гостювання родичів та знайомих із відповідними розвагами та забавами.
Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква притримується все ж таки дати 25 грудня.
Уже два роки, як в Україні за законодавчому рівні визначено 25 грудня вихідним днем. Таким чином, прихильники так званого католицького Різдва можуть із задоволенням його святкувати. Хтось подумає, що Церква хоче плавно перевести нас до відзначення цього великого свята в іншу дату. Але наразі важко уявити скільки часу знадобиться, щоб переконати або ж змусити вірян змінити святкування цього великого свята зі звиклого нам 7 січня.
Цілком зрозуміло, що скільки людей – стільки й думок із цього приводу. І ось деякі з них.

Детальнiше..