Прилуки в часі (45)
До 200-річчя від дня народження Г.П. Ґалаґана (1819-1888), українського мецената,
діяча культури, члена Державної ради, засновника Колегії Павла Ґалаґана,
Почесного громадянина міста Прилуки
Григорій Павлович Ґалаґан народився 15 серпня 1819 року у дворянській родині. Його прадід Гнат Іванович Ґалаґан був прилуцьким полковником.
Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету побував за кордоном, а потім вступив на службу.
Варто зазначити, що на початок 40-х років ХІХ століття, ще коли він затверджував навчання в університеті, припадає і його знайомство з Тарасом Шевченком, який ще продовжував навчання в Петербурзькій академії мистецтв і був уже відомий як автор «Кобзаря», виданого у квітні 1840 року.
Про враження, яке справляв «Кобзар» на його читачів і присутніх при його читанні, відомо із запису Григорія Ґалаґана, який він зробив у своєму щоденнику 21 вересня 1840 року. Він відзначив, що в селі Дігтярі у домі П.Г. Ґалаґана (дядька Г. Ґалаґана) 17 вересня «Кобзар» читало вголос кілька осіб. «Коли Закревський почув, як я читаю по-малоросійському, – записав Г. Ґалаґан, – то почав од радості мене обнімати».
Про взаємини Г. Ґалаґана з Т. Шевченком відомо також із повідомлень про літературні вечори. Там, зокрема, в кінці лютого 1844 року, коли Т. Шевченко повернувся до Петербурга з подорожі по Україні, Г. Ґалаґан улаштував вечір для земляків, на якому познайомив Т. Шевченка з М.О. Литвиновим, петербурзьким чиновником, який походив із дворян Чернігівської губернії. Деякий час вони навіть жили на одній квартирі (Шевченко і Литвинов). Обидва відвідували вечори у В. Григоровича, конференц-секретяря Петербурзької академії мистецтв.
На одному з таких вечорів у 1844 році Тарас Шевченко подарував Григорію Ґалагану примірник окремого видання поеми «Тризна» з дарчим написом.
До 200-річчя від дня народження П.О. Куліша (1819-1897), письменника, публіциста,
критика, етнографа, фольклориста і громадського діяча
Його ім’я, як і імена багатьох інших видатних діячів культури, також пов’язане з нашим краєм.
Народився Пантелеймон Куліш 8 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткінський район Сумської області), у родині досить забезпеченого землевласника, що претендував на дворянство (але не мав на нього документів), і доньки козацького сотника. Утім сам П. Куліш визнавався владою дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.
Учився П. Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім у 1837-1839 роках відвідував лекції в Київському університеті на правах вільного слухача, але повний курс навчання так і не пройшов. Згодом П. Куліш вчителював у Луцьку (1842 р.) і Києві (1843-1845 рр.), де почав працювати як археограф під керівництвом М. Максимовича та близько зійшовся з М. Гулаком, М. Костомаровим і В. Білозерським, утворивши унікальний за творчою обдарованістю його членів гурток. Незабаром до нього приєднався Т. Шевченко, який приїхав із Петербурга.
Таємне товариство, створене групою молодих київських інтелектуалів на межі 1845-1846 рр. одержало назву Кирило-Мефодіївського братства. Разом зі своїми новими друзями П. Куліш засуджував кріпосницький і деспотичний лад самодержавної Росії, сповідував ідеали волі, громадянських прав, братерства слов’янських народів і майбутньої федерації, побудованої за демократичними принципами.
Протягом свого життя Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдонім – Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе чи не в усіх сферах письменницької та науково-гуманітарної діяльності. Про нього окремо можна говорити як про прозаїка та поета, історика й етнографа, мовознавця та перекладача, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу він поєднував із державною службою та суспільною діяльністю.
Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 року в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Дитячі роки пройшли в родовому маєтку батьків у Василівці (Яновщині).
У пропонованій читачам статті мова піде про Миколу Гоголя й Тараса Шевченка – про дві безсмертні постаті, що найяскравіше презентують українську духовність і є, за висловом академіка М. Жулинського, «послами» нашої культури в усіх усюдах. М.Г. Жулинський стверджує, що вони «…не зустрілися, не погомоніли. Не пожартували та не заспівали українських пісень». Такої ж думки про те, що особисто Шевченко та Гоголь не були знайомі та так і не зустрілися, дотримуються майже всі дослідники життя та творчості Т. Шевченка.
Проте є один, хто з цим категорично не погоджується. Це – Мечислав Едмундович Гаско. Ще в 30-х роках минулого століття він, по закінченню інституту Червоної Професури Літератури й Мистецтва, взявся за вивчення життя та творчості Шевченка й Гоголя у світлі їхніх творчих зв’язків із літературно-мистецьким оточенням.
Протягом 40 років М. Гаско вивчав оточення двох митців, в якому могли пересікатися їхні долі. Завдяки його старанності в шевченкознавчий обіг введено факти, про які раніше ніхто навіть гадки не мав. Так, зокрема, з’явилися його праці «Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка» (1970), «У колі Шевченкових і Гоголевих друзів» (1980) і «Пошуки та знахідки» (1990). В останній, до речі, подані наслідки його спроб прочитати невідомі сторінки життя та творчості Т. Шевченка і М. Гоголя у взаємозв’язках із сучасниками, більшість яких переконливого спростування не дістали.
Досліджуючи невідомі або маловідомі сторінки життя та творчості Т. Шевченка і М. Гоголя та широкого кола їхніх друзів, утверджуючи свій погляд на деякі факти, їхні біографії, М. Гаско висловлює думку про те, що саме Гоголь був першим ініціатором викупу Шевченка. Саме під його впливом було започатковано цю справу. «Адже відомо, – зазначає він, – який великий вплив мав Гоголь на Жуковського, Брюллова, Гребінку, Григоровича… незрівнянно більший, ніж скромний учень Академії мистецтв Сошенко».
20 березня – 380 років від дня народження І.С. Мазепи (1639-1709 рр.), українського військово-
політичного й державного діяча, гетьмана України, князя Священної Римської імперії
«…Треба частіше зазирати у власну історію
й більше дбати про добробут не власний, а своєї
Батьківщини. Як це робив гетьман Іван Мазепа»
«Українська культура», №8, 2003 р.
Цього року виповнюється 380 років від дня народження, а також минає 310 років від дня смерті Івана Степановича Мазепи, українського державного, політичного та військового діяча, гетьмана України.
Особа Івана Мазепи й роль, відведена йому в історії, вже три століття поспіль одержує полярні, взаємовиключні оцінки. 1860 р. корифей української історіографії М. Костомаров писав: «Образ Мазепи ще чекає на неупереджену історію, що змалювала б його не під впливом погляду, припустимого в першій половині XVIII ст. Затаврована свого часу прокляттям, ця трагічна історична постать вимагає до себе об’єктивного ставлення. Щодо України він чинив по-своєму щиро».
Як зазначають науковці, без всякого сумніву, історична доба, постать Івана Мазепи є складними й суперечливими й одним кольором змальовані бути не можуть. Узагальнення всіх джерел до нашої історії дають змогу майбутнім науковцям написати колись правдиву історію українського народу, без огляду на ідеологічні чи якісь інші інтереси. Історія України мусить бути позбавлена міфів, які, коли до них приглянутися ближче, виявилися насильницьки прищепленими стереотипами або незграбними підробками.
Офіційною датою народження майбутнього гетьмана вважається 20 березня 1639 р. Народився він у селі Мазепинці на Київщині. Освіту Іван одержав блискучу. Києво-Могилянська колегія, єзуїтська колегія у Варшаві, вивчення військової справи й дипломатії у ведучих навчальних закладах Італії, Франції та Голландії. З 1659 року молодий Мазепа поступив на службу при дворі польського короля Яна Казиміра. Придворна кар’єра, проте, видалася невдалою.
6 січня виповнилося 90 років із дня народження Заслуженого працівника сільського господарства України, уродженця с. Заїзд Бориса Миколайовича Панкевича (1929 р.н.).
7 січня виповнилося 75 років із дня народження Заслуженого художника України Володимира Федоровича Карася (1944 р.н.). З 1967 року проживає у м. Прилуки.
8 січня виповнилося 50 років із дня народження Заслуженого майстра спорту, бронзової призерки ХVІІ зимових Олімпійських ігор із біатлону, почесного громадянина м. Прилуки Валентини Адамівни Цербе-Несіної (1969 р.н.).
12 січня виповнилося 215 років із дня народження першого почесного громадянина м. Прилуки Івана Михайловича Скоропадського (1804-1887 рр.).
13 січня виповнилося 75 років із дня народження Заслуженого працівника промисловості України Василя Степановича Гаркота (1944р.н.). З 1979 року проживає у м. Прилуки.
7 лютого виповнюється 215 років із дня народження історика, письменника, етнографа, автора «Історії Малоросії» Миколи Андрійовича Маркевича (1804-1860 рр.). Життя та діяльність його пов’язані з Прилуками.
10 лютого виповнються 80 років із дня народження відомого на Прилуччині краєзнавця Георгія Федоровича Гайдая (1939-2005 рр.).
До 125-річчя від дня народження Григорія Федоровича Охріменка (1893-1915), воїна-авіатора, нашого земляка
«Все йде, все минає – і кращого немає». Цей вислів із Шевченківської поеми «Гайдамаки» нагадує нам про швидкоплинність нашого земного буття, про те, що вічною залишається лише людська пам’ять, яка передається від покоління до покоління у відомостях про події минулих часів.
Пам’ять про події, про які піде мова в цьому нарисі, стосується періоду Першої світової війни 1914-1918 рр., пов’язані з іменем нашого земляка, уродженця міста Прилуки, воїна-авіатора, який влітку 1915 року героїчно загинув у нерівному бою з ворожими літаками.
Наша газета трохи раніше вже повідомляла про період Першої світової війни, пов’язаний із долею сестри милосердя (як тоді називали медичних сестер) Івченко Катерини Миколаївни (1892-1983). У цьому ж номері розповідь піде про Григорія Федоровича Охріменка, уродженця нашого міста, який присвятив себе службі в авіації, яка в той далекий вже тепер час започаткувала новий рід військ та успішно допомагала наземним військам у війні з ворогом.
Як відомо, в розпалі літа 1914 року, мирне життя людей було порушене гарматними пострілами, які сколихнули весь світ. Спочатку воєнні дії тривали між Німеччиною та Росією. Згодом у це кровопролиття втягнулися й інші держави. Війна стала загальноєвропейською, а потім і світовою.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Заголовок
- Чергова допомога захисникам Прокоментуй першим!
- Ветеранська політика в Прилуках Прокоментуй першим!
- Сучасні системи РЕБ та станції підсилення сигналу – БФ «Надія» та Валерій Дубіль продовжують підтримувати ГУР Прокоментуй першим!
- Скільки за тепло і воду заборгували жителі Дослідної? Прокоментуй першим!
- Оригамі – цікаво та просто Прокоментуй першим!
- Чемпіонат України Прокоментуй першим!
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 856 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті