У     пропонованій читачам статті мова піде про нашу землячку Івченко Катерину Миколаївну (1892-1983), активну учасницю двох світових війн, які стали жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій.

Катерина Миколаївна Івченко народилася 8 грудня 1892 року в селянській родині села Канівщина Прилуцького повіту (за тодішнім територіально-адміністративним поділом). Дитинство й юність, як і в її однолітків, проходили в умовах повсякденної нелегкої селянської праці, яка привчила молоду дівчину до сумлінного виконання своїх обов’язків по догляду за домашньою худобою, по обробітку землі-годувальниці чималої селянської родини.
Коли почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., Катерина Івченко вирішила змінити професію землероба на професію сестри милосердя (так тоді називали медичних сестер). Цьому сприяло оголошення переходу в повіті й у місті Прилуки на воєнний стан, надруковане в місцевій газеті «Прилукский голос».
У №6 газети за 25 липня (тут і далі за старим стилем) було також зазначено: «Необхідно приступити до організації допомоги пораненим і хворим воїнам, так як ми живемо на близькій відстані від можливого епіцентру бойових дій і, очевидно, невдовзі після першої серйозної справи поранені воїни будуть передані нашому піклуванню».
Тут же місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до жителів Прилук і повіту з палким закликом надати йому посильну допомогу. Зверталася увага на те, що допомога може бути надана як пожертвуваннями, так і особистою працею.

8 Березня в Україні під загрозою скасування. І, схоже, що в новому 2018 році українці отримають менше свят.
Один із кандидатів на скасування та переформатування – Міжнародний жіночий день 8 Березня, що традиційно відзначається всіма жінками, та й чоловіками теж, на самому початку весни. З ініціативи голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, свято 8 Березня хочуть перейменувати на «День боротьби за права жінок». При цьому ще й позбавити його статусу офіційного вихідного, перетворивши на звичайний будній день.
Натомість інститут пам’яті пропонує в списку державних свят України замінити святкування Міжнародного жіночого дня традицією відзначати Шевченківський день 9 березня й зробити його офіційним вихідним.
Ця пропозиція озвучилася в рамках декомунізації радянських свят, і в число «опальних дат» також можуть потрапити 1 і 9 Травня. При цьому 1 Травня називатиметься Днем праці, а вихідний із 9 травня перенесеться на 8 травня як День пам’яті та примирення.
Ця тема не нова, а питання про те, щоб скасували 8 Березня, вже піднімалося в 2017 році. Але тоді загроза оминула улюблене свято, й жінки змогли відсвяткувати свій законний день. І тепер багатьох громадян України цікавить питання, чи буде 8 Березня вихідним наступного року або ж за рішенням уряду він перекочує в список будніх днів. Редакція «Град Прилуки» не оминула нагоди поцікавитися і враженнями прилучан із даного приводу. І ось які думки ми почули:

Шановна редакція «Град Прилуки», звертаються до вас мешканці 2-го під’їзду будинку 102 по вулиці Скоропадського (колишня Бособрода) з надією хоча б у такий спосіб бути почутими.
Однією з проблем, з якою ми зіткнулися в останній час, є сміття, яке вже просто не вміщається в сміттєві баки біля котельні. Йдеш, ніби по степу – все всіяне пакетами, обгортками, різним мотлохом. Чому не прибирається? Чому ми маємо жити на смітнику?
Іншою, але вже більш давньою проблемою, є аварійний стан входу до нашого під’їзду. Дах над входом обвалився, перемичка на дверях лежить, страшно ходити. Скільки ми не зверталися в ЖЕК, скільки заяв та звернень не писали, але питання не зрушує з місця. Уже близько 4 років чуємо одноманітні відмовки типу: «Ми пам’ятаємо!», «Все буде!», «Ми зробимо!» А зовсім недавно подзвонили, щоб укотре нагадати про свою проблему в ЖЕК, а у відповідь почули: «А що ви самі для свого під’їзду зробили?»

22 листопада в ДНЗ №26 «Білочка» з метою сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, пропаганди здорового способу життя, формування фізичного та морального здоров’я, залучення до занять фізичною культурою й спортом якомога більшої кількості дітей відбулися «Малі Олімпійські ігри». У змаганнях прийняли участь вихованці старших груп «Метелик» та «Барвінок». Свято пройшло під девізом: «Здорова дитина – щаслива країна».
До того ж, почесним гостем спортивного заходу був колишній випускник даного ДНЗ, чемпіон Паралімпійських ігор та чемпіон світу з футболу Олег Лень, який дав гарні настанови нашим маленьким олімпійцям.

15 листопада 2017 року в Малишківському краю (м. Обухів) відбувся VII-й Відкритий обласний літературний фестиваль-конкурс «ПОЕТИЧНИЙ РУШНИК». Конкурс був присвячений 105-річчю від дня народження українського поета, перекладача та літературного критика Андрія Малишка.
Ні для кого не секрет, що прилуцька земля багата на талановитих людей. Доказом цьому вкотре стало те, що переможне 1 місце в даному фестивалі-конкурсі в номінації «Присвяти» заслужено отримала знана в Прилуках поетеса, авторка семи віршованих збірок, лауреат літературно-мистецької премії  ім. Любові Забашти Валентина Грибенко, за що й була нагороджена дипломом та символічним пам’ятним кубком (золотим пером).

Дитина… Це слово, наче музика в серці люблячої мами, це ніжне, крихке створіння, яке протягує руки до нас, дорослих, із проханням навчити, допомогти, захистити. Дитина приходить у цей світ, щоб виконати свою місію. І зовсім не важливо, який у неї колір волосся, очей, стан психічного чи фізичного здоров’я. А які інколи посилаються випробування на її долю та долю батьків, коли дитина не така, як усі, відрізняється серед однолітків певними особливостями.
Виходячи з невтішної статистики, з кожним роком кількість дітей із особливими потребами в Україні збільшується. На підставі державної політики в галузі освіти, відповідно до державної Програми реформування та оптимізації інтернатних закладів у Чернігівській області, як і у всій країні, шляхом реорганізації шкіл-інтернатів та дитячих будинків створюються заклади нового типу – навчально-реабілітаційні центри.
Закладом такого типу є наш комунальний заклад «Прилуцький навчально-реабілітаційний центр» Чернігівської обласної ради, який одним із перших пройшов складний шлях реорганізації ще у квітні 2013 року.

25 листопада – День пам’яті жертв Голодомору

Як відомо, незаперечні факти свідчать про те, що у 20-30-х роках минулого століття режим політичних репресій в Україні планувався і творився прибульцями.
Адже сама верхівка Комуністичної партії (більшовиків) України (КП/б/У) складалася переважно з російських великодержавників неукраїнського походження, готових виконувати будь-який наказ із Москви. Нема жодного українця серед тих, хто безпосередньо організовував Голодомор на союзному та республіканському рівнях.
Що ж стосується дійсно українських комуністів, то сталінський режим їм не довіряв ніколи. Навіть слухняне керівництво КП/б/У не влаштовувало Москву.
Постановою ЦК ВКП/б/ від 22.10.1932 р. для доведення заплано-ваного геноциду українців до бажаних результатів в Україну виїжджає Молотов із поплічниками.
Важко було працювати цим катам на українських землях. Важко перш за все тому, що на рівні районного компартійного та радянського керівництва й нижче працювали ще національно свідомі українці, які часто-густо, ризикуючи власним життям, робили все можливе для того, щоб уберегти власний народ від голодної смерті.

Пам’яті жертв Голодомору

У четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається скорботна пам’ятна дата – День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.
Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої й найблагодатнішої землі – України. Ті, що пережили жахи війни та концтаборів, кажуть, що не зазнали такого потрясіння як від Голодомору. Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів.
Сьогодні, коли від початку геноциду минуло 85 років, ми не маємо права забувати народне слово правди – Голодомор. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Пом’янімо душі померлих від голоду хвилиною мовчання у вечір 25 листопада та запалімо свічку пам’яті за них.

Міський голова Ольга Попенко